Новини

Навчально-методичні ресурси
Збірка есе “Мережевий”
Збірка есе «Мережевий» – запрошення заглибитись у можливості та виклики цифрового простору та цифрових пристроїв, відшукати натхнення та ідеї як для повсякденного, так можливо і професійного життя.
Мереживий – це 10 есе, кожне з яких присвячено окремій темі. Приватність в цифрову еру, розвиток дитини та цифрові пристрої, цифровий світ як «іквалайзер» для людей з інвалідністю, інфлюенсери та зміна ставлень до загроз та можливостей інтернету, привабливий дизайн девайсів та цифрового світу

Навчально-методичний посібник “Онлайк”
Джерело: https://www.osce.org/files/f/documents/0/f/483533.pdf

У посібнику містяться детально розроблені вправи й інформаційні матеріали для висвітлення теми безпечної поведінки в інтернеті у професійній діяльності з дітьми, молоддю та професійними спільнотами. Посібник також містить теоретичний матеріал про безпечну поведінку в інтернеті, опис занять і тренінгових вправ з розвитку компетентностей безпечної поведінки в інтернеті:

«Повага до прав людини онлайн»;
«Участь онлайн»;
«Збереження здоров’я під час роботи з цифровими пристроями»;
«Звернення по допомогу та захист».
Використовувати вправи можна окремо чи адаптувати їх відповідно до потреб цільової аудиторії – дітей, молоді, батьків та/чи осіб, що їх замінюють, освітянської й бібліотечної спільнот, працівників і працівниць молодіжної, соціальної, правоохоронної сфер.

Робочий зошит для підлітків the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо)
Джерело: http://www.webwewant.eu/documents/10180/945868/WebWeWant_youthUA.pdf/b5d8c012-ff53-40d0-967e-e0dc32ffcb22

Посібник створений молодими людьми для молоді, спрямований на вивчення прав та обов’язків в Інтернеті та заохочення до роздумів про поведінку в Інтернеті.

Запропоновані 18 завдань допоможуть підліткам перевірити свої навички, дізнатися більше про свої права в онлайн-світі.

Посібник для вчителів the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо).
Джерело: http://www.webwewant.eu/documents/10180/973204/Handbook_teachers_lesson_plans_all_UA.pdf/87b2bd1c-bcab-4701-8017-19dff1887003

Посібник містить плани уроків, що пропонують ідеї та заходи, щоб заохотити молодь розвивати навички творчого та критичного мислення, необхідні для повноцінного життя в світі.

Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освітинавчально-методичного посібника та робочого зошита„Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want).
Джерело: https://betterinternetcentre.org/wp-content/uploads/2019/11/WWW_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-BetterInternetCentre.pdf

Рекомендації містять практичні пропозиції для інтегрування занять, представлених у навчально-методичному посібнику та завдань у робочому зошиті „Інтернет, який ми хочемоˮ (Тhe Web We Want) в навчальні програми з предметів в закладах освіти України.

Посібник з протидії мови ненависті «Закладинки»
Джерело: https://goo.gl/GZNQYf

Посібник містить 24 приклади вправ з теми протидії мові ненависті онлайн через навчання з прав людини. У вправах розкриваються теми мови ненависті онлайн, прав людини в Інтернеті, свободи вираження поглядів, приватного життя і безпеки, інтернет-грамотності, демократії та участі.

Ресурси від організації “Ла-Страда Україна”:
Методичні рекомендації «Небезпечні квести для дітей: профілактика залучення» – https://bit.ly/39GpVHZ⠀

Навчально-методичний посібник «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе», в якому розміщено заняття для учнів та учениць «Протидія кібербулінгу або лайфхак, як користуватись Інтернетом безпечно», ст. 141 – https://bit.ly/3pNEXBm⠀

Ліфлет «А з чим ти стикаєшся в Інтернеті?» https://bit.ly/3jdpS9W⠀

Навчальний анімаційний ролик «Цінуй життя!» https://www.youtube.com/watch?v=GYjkgg7JO-M⠀

Онлайн-курс “Права людини в освітньому просторі”
Джерело: https://courses.ed-era.com/courses/course-v1:EDERA_OSCE+HRE101+2019/about

Третій модуль курсу розкриває тему «Права людини та Інтернет»: еволюція концепції прав людини у цифрову еру, результати моніторингу сайтів закладів освіти в Україні (2018). Дає можливість дослідити власний сайт закладу освіти чи сторінку закладу освіти щодо дотримання прав дитини онлайн, дізнатись більше про законодавство та міжнародні ініціативи щодо безпеки дітей в онлайновому просторі.

Мікрокурс “Безпека дитини в Інтернеті: від загроз до можливостей” від Уміти
Джерело: https://umity.in.ua/mc/entry/112079/

Про сучасне розуміння ключових понять теми; класифікація загроз в Інтернеті; принципи формування безпечної поведінки; звернення по допомогу та захист; ідеї та ресурси для позакласних заходів.

Навчально-методичний посібник «Обачність. Пильність. Захист. Ввічливість. Сміливість»
Джерело: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2018/08/PRESS.pdf
Посібник містить плани уроків призначені для учнів та учениць початкової школи та зосереджені на ключових принципах мережевого етикету й безпеки. Заняття запропоновані у п‘яти темах: обачність в Інтернеті, пильність в Інтернеті, захист в Інтернеті, доброзичливість в Інтернеті, сміливість в Інтернеті.
Посібник Клан Кліц-Клац. Виховання дітей в цифрову еру
Джерело: https://edpro.ua/blog/informacijna-bezpeka
Посібник для батьків у доступній формі містить необхідну інформацію та поради, які будуть корисні батькам для сприяння позитивному використанню дітьми цифрових технологій.
Відеорозмова з професійними спільнотами “Безпека підлітків у мережі Інтернет”
Огляд підходів, ідей та ресурсів для посилення ефективності заходів з безпеки в Інтернеті.

Відео про безпеку в Інтернеті від Координатора проектів ОБСЄ в Україні:– “Захистити свої гроші під час онлайн-шопінгу” – https://www.youtube.com/watch?v=qB_Y_C–g5mY– “Захисти свою персональну інформацію” – https://www.youtube.com/watch?v=DjjYSRNAJgI
Відео містять короткі поради щодо безпеки в Інтернеті та можуть бути використані під час освітніх заходів як з підлітками, так і з представниками та представницями професійних спільнот.

Канал “Права людини та Інтернет”
Джерело: https://www.youtube.com/channel/UCeuQLmBXJMdjLl5lUEUQDlA

Канал містить 8 роликів, що відповідають змісту розділів Посібника з прав людини для Інтернет-користувачів та пояснювального меморандуму (Рекомендація СМ/Rec(2014)6 Комітету міністрів країнам-членам щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів – пояснювальний меморандум).

Відео містять короткі поради щодо безпеки в Інтернеті та можуть бути використані під час освітніх заходів як з дітьми та молоддю, так і з представниками та представницями професійних спільнот.

Національна онлайн-платформа з цифрової грамотності – Джерело: https://osvita.diia.gov.ua/courses
Відео з інтерв’ю містять огляди щодо сучасного стану безпеки в Інтернеті та поради щодо безпечної поведінки в Інтернеті. Курси та відео можуть бути використані під час освітніх заходів з представниками та представницями професійних спільнот та можуть буди рекомендовані для перегляду батькам та особам, які їх замінюють.

Відеоуроки для професіональних спільнот від проєкту Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні»
Відеоурок 1 – Захист дітей онлайн

Відеоурок 2 – Сексуальний шантаж

Відеоурок 3 – Секстинг

Відеоурок 4 – Секс-чатинг

Відеоурок 5 – Грумінг

Відеоурок 6 – Зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти

Буклет «Дізнайся про свої права в цифровому середовищі» від проєкту Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні».
Рекомендації Міжнародного союзу електрозв’язку щодо захисту дітей у цифровому середовищі:
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для батьків та освітян»
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для індустрій»
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для органів державної влади»
Міні-книга про права та правила безпеки дітей у цифровому середовищі та робочий зошит від Міжнародного союзу електрозв’язку
«У мережі з Санго»
«Робочий зошит із безпеки в цифровому середовищі. Виконай завдання разом із Санго»
Вебінари Школи онлайн-безпеки дітей
Чат-бот “Кіберпес” від Міністерства цифрової трансформації.
Чат-бот є у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

Міжнародна конференція «Безпечний онлайн 2020: Сучасні виклики»
Топ-5 відео з теми захисту дітей:

1. Приклад та роль батьків та вчителів у захисті дітей в Інтернеті – Анастасія Дьяковаhttps://www.youtube.com/embed/Wr9och7m3nA?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

2. Рекомендацій щодо захисту дітей у цифровому середовищі: зміст та супутні матеріали – Сара Дельпортhttps://www.youtube.com/embed/Yq5spIa6_Kw?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

3. Безпека дітей в Інтернеті – досвід Швеції – Сюзанна Дракборгhttps://www.youtube.com/embed/gGqbHHFkOUM?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

4. Чому дописи у соціальних мережах про дітей можуть зашкодити їхньому майбутньому? – Анастасія Апетикhttps://www.youtube.com/embed/65jQAeVG5jk?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

5. Кібербулінг. Панельна дискусіяhttps://www.youtube.com/embed/y4OD2cIKlYM?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

Подивитись повну конференцію можна за посиланням:

Виступи 1-го дня https://cutt.ly/njS95is

Виступи 2-го дня https://cutt.ly/NjS3rR1

Презентації до виступів спікерів https://cutt.ly/qjJR4VC

Серіал “Про кібербулінг для підлітків” – https://osvita.diia.gov.ua/courses/cyberbullying
Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті» https://osvita.diia.gov.ua/courses/serial-dlya-batkiv-onlayn-bezpeka-ditey
Додаткові матеріали про безпеку та інтернет від Міністерства цифрової трансформації
https://thedigital.gov.ua/projects/onlinesafety
Ресурси про День безпечного Інтернету:

Офіційний сайт Дня безпечного Інтернету (англійською мовою): www.saferinternetday.org
Сторінка «День безпечного Інтернету в Україні» у Фейсбуці: https://www.facebook.com/UkraineSID
Сайт Центру кращого Інтернету: https://betterinternetcentre.org

Люди помилково думають, що ці дітлахи живуть в якомусь іншому світі.
Це не зовсім так, вони живуть у нашому світі, але сприймають його інакше.
Вони відчувають на дотик не так як ми: до одного лише торкнешся - і йому стане боляче, а інший майже не відчуває болю.
Ці діти можуть мати загострений слух, тому часто у гамірних місцях затуляють вуха.
Вони зосереджують вагу на деталях і їм дуже важко загалом осягнути світ, у якому ми живемо.
Ці діти зовсім беззахисні і не пристосовані до звичайного для нас життя, тому потребують постійної допомоги. Вони - «аутисти» із розладом чуттєвої, емоційної, пізнавальної сфери, з порушенням моторики, уваги, пам'яті, мовлення та мислення.
Словом - особливі.

http://simya.com.ua/autyzm-invalidnist-shho-mezhuye-z-genialnistyu-hto-vony-naspravdi-dity-autysty/?fbclid=IwAR1oHFfLFrRyNmIHAuQA0OJmZxw63lKAR1N2cYqfAvx9lJ99uKCzc1CXRg8

До трьох років у дитини з’являються свої власні бажання, які, безпосередньо, не збігаються з бажаннями дорослих. У ранньому віці між бажаннями дитини і дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла чогось недозволеного, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років бажання дитини стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливими словами «Я хочу».
Різко зросле до кінця раннього віку прагнення до самостійності і незалежності від дорослого, як у діях, так і в бажаннях дитини, призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і дорослого. Цей період в психології отримав назву кризи трьох років. Критичним цей вік є тому, що протягом всього декількох місяців істотно змінюються поведінка дитини та її відносини з оточуючими людьми.
Перший з них — негативізм. Це не просто непослух або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. При негативізмі дитина не робить щось тільки тому, що її про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, дитина, яка дуже любить гуляти, відмовляється йти на прогулянку, тому що їй пропонує це мама. Як тільки мама перестає вмовляти її, вона наполягає: «Гуляти! Гуляти! »
При яскравій формі негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Вона може наполягати, що сир — це масло, синє — це зелене, а лев — собака та ін. Але як тільки дорослий погоджується з нею, її «думка» різко змінюється на протилежну. Дитина, яка діє всупереч дорослому, діє і говорить всупереч своїм власним відчуттям. Тут поведінка дитини не тільки не залежить від сприйманих обставин, але й суперечить очевидності. Ця поведінка викликана не предметною ситуацією, а ставленням до людини. Дитина діє наперекір своїм бажанням і очевидності, щоб висловити своє ставлення до іншого.
Другий симптом кризи трьох років — упертість, яку слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не впертість. Але коли дитина наполягає на своєму не тому, що їй цього сильно хочеться, а тому, що вона цього зажадала, це вже прояви впертості. Мотивом впертості є те, що дитина зв’язана своїм первинним рішенням і ні за що не хоче відступати від нього. Тут знову можна спостерігати прямо протилежну картину ситуативної поведінки і бажань дитини 1-2 років.
Третій симптом цього віку — норовистість. Цей симптом є центральним для кризи трьох років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Їй нічого не подобається, вона не хоче йти з мамою за ручку, відмовляється чистити зуби, надягати тапочки та ін. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше.
Четвертий симптом — свавілля. Дитина все хоче робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало що вміє.
Решта три симптоми зустрічаються рідше і мають другорядне значення, хоча батьки іноді відзначають їх наявність у дітей.
Перший з них — бунт проти оточуючих. Дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, веде себе дуже агресивно.
Інший симптом — знецінення дитиною особистості близьких. Так, малюк може почати обзивати матір чи батька лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав. Точно так само він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок, замахується на них, як ніби вони живі, відмовляється грати з ними. І нарешті, в сім’ях з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотичного придушення оточуючих; вся сім’я повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади з биттям головою об підлогу, сльози, крики та ін. Якщо в сім’ї кілька дітей, цей симптом виявляється в ревнощах або в агресивності до молодшій дитині, у вимогах постійної уваги до себе.
Разом з тим ряд психологічних спостережень показує, що далеко не завжди 3-річні діти виявляють настільки гострі негативні форми поведінки або швидко їх долають. У той же час їх особистісний розвиток відбувається нормально. У цьому зв’язку М. І. Лісіна запропонувала розрізняти об’єктивну і суб’єктивну кризу. Суб’єктивна криза — це конкретна картина поведінки дитини та її відносин з близькими дорослими, яка залежить від приватних суб’єктивних факторів. Об’єктивна криза — обов’язковий і закономірний етап розвитку особистості дитини, на якому з’являються особистісні новоутворення. Зовні, за своєю суб’єктивною картиною, він далеко не завжди супроводжується негативною поведінкою.
Особистісні новоутворення в період кризи трьох років
Неважко бачити, що всі описані симптоми відображають істотні зміни у відносинах дитини до близьких дорослих і самого себе. Дитина психологічно відділяється від близьких дорослих, з якими раніше була нерозривно пов’язана, протиставляється їм у всьому. Власне Я дитини емансіпується від дорослих і стає предметом її переживань. З’являється відчуття «Я сам», «Я хочу», «Я можу», «Я роблю». Характерно, що саме в цей період багато дітей починають використовувати займенник «я» (до цього вони говорили про себе в третій особі: «Саша грає», «Катя хоче»). Д. Б. Ельконін визначає новоутворення кризи трьох років як приватну дію і свідомість «Я сам». Але власне Я дитини може виділятися і усвідомлюватися, тільки відштовхуючись і противопоставляясь іншому Я, відмінному від її власного. Відділення (і віддалення) себе від дорослого призводить до того, що дитина починає по-іншому бачити і сприймати дорослого. Раніше дитину цікавили насамперед предмети, вона сам була безпосередньо поглинена своїми предметними діями і як би співпадала з ними. Всі її афекти і бажання лежали саме в цій сфері. Предметні дії закривали фігуру дорослого і, власне Я дитини. У кризі трьох років, з відділенням себе від своєї дії і від дорослого, відбувається нове відкриття себе і дорослого. Дорослі з їх ставленням до дитини як би вперше виникають у внутрішньому світі дитячого життя. Зі світу, обмеженого предметами, дитина переходить в світ дорослих людей, де її Я займає нове місце. Відокремившись від дорослого, вона вступає з ним у нові відносини.
Л. І. Божович пов’язує новоутворення кризи трьох років з появою «системи Я», в якій домінує потреба в реалізації і затвердження власного Я. Як наслідок виникнення «системи Я» з’являються інші новоутворення, найзначнішим з яких є самооцінка і пов’язане з нею прагнення «бути хорошим». Поява цього прагнення до кінця третього року життя призводить до суттєвого ускладнення внутрішнього життя дитини: з одного боку, вона хоче діяти на свій розсуд, з іншого — відповідати вимогам значущих дорослих. Це посилює амбівалентні тенденції в поведінці, формуються нові відносини з дорослим.
У чому ж полягає позитивне значення нових відносин з дорослим?
Це питання було досліджено в роботі Т. В. Гуськової (Єрмолової).
У ході спостережень за дітьми трирічного віку чітко проявився досить своєрідний комплекс поведінки. По-перше, прагнення до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб розв’язання завдання. Невдача, як правило, не призводить до відмови від задуманого — діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети.
По-друге, досягнувши бажаного, вони прагнуть відразу продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. Негативне або байдуже ставлення дорослого до їх результату викликає афективні переживання.
По-третє, у дітей спостерігається загострене почуття власної гідності, яке виражається в підвищеній уразливості і чутливості до визнання їх досягнень, емоційних спалахах через дрібниці, хвастощі і перебільшенні власних успіхів.
Описаний поведінковий комплекс був названий «гордістю за досягнення». Цей комплекс охоплює одночасно три головних сфери відносин дитини — до предметного світу, інших людей і самого себе. У роботі Т. В. Єрмолової було висунуто припущення про те, що «гордість за досягнення» є поведінковим корелятом головного особистісного новоутворення кризи трьох років. Суть цього новоутворення полягає в тому, що дитина починає бачити себе через призму своїх досягнень, визнаних і оцінених іншими людьми.
Для перевірки цього припущення було проведено експеримент, в якому дітям пропонувалися різноманітні завдання (зібрати складну пірамідку-собачку, побудувати грузовичок або будиночок з деталей конструктора та ін.), А дорослий оцінював досягнуті ними результати. В експериментах брали участь діти трьох вікових груп: від 2 років 6 місяців до 2 років 10 місяців; від 2 років 10 місяців до 3 років 2 місяців і від 3 років 2 місяців до 3 років 6 місяців. При проведенні експериментів фіксувалися показники предметної діяльності дітей (прийняття і розуміння завдання, наполегливість, включеність, самостійність) і показники ставлення до дорослого (пошук оцінки дорослого, ставлення до цієї оцінки, оцінка свого результату).
Результати експерименту показали, що, незважаючи на невеликий віковий інтервал (всього 4-5 місяців), між молодшою і середньою віковими групами спостерігаються статистично значущі відмінності. Показники наполегливості, самостійності і реакції на оцінку дорослого збільшуються приблизно вдвічі. При переході від середньої до старшої групі темпи змін знижуються (всі ці показники зростають всього в 1, 2 рази).
Матеріали даного дослідження показали, що в 3-річному віці для дітей стає значущою результативна сторона діяльності, а фіксація їх успіхів дорослим — необхідним моментом її виконання. Відповідно цьому зростає і суб’єктивна цінність власних досягнень, що викликає нові, афективні форми поведінки, перебільшення своїх достоїнств, спроби знецінити свої невдачі. Зростає і активність дітей в пошуку оцінки дорослого.
Отже, дані, отримані в цьому дослідженні, показують, що в період кризи трьох років виникає особистісне новоутворення, що проявляє себе у формі гордості за досягнення.
Нове бачення себе полягає в тому, що дитина вперше відкриває матеріальну проекцію свого Я, яке тепер може бути втілене зовні, а його мірою можуть служити власні конкретні можливості і досягнення. Предметний світ стає для дитини не тільки світом практичної дії і пізнання, але сферою, де вона пробує свої можливості, реалізує і стверджує себе. Тому кожен результат діяльності є і затвердженням свого Я, яке має бути оцінений не взагалі, а через його конкретне, матеріальне втілення, тобто через його досягнення в предметної діяльності. Головне джерело такої оцінки — дорослий. Тому малюк починає з особливою пристрастю сприймати ставлення дорослого, шукати і вимагати визнання своїх досягнень і тим самим утверджувати себе. Схвалення і похвала дорослого породжують почуття гордості і власної гідності. Визнання оточуючих перебудовує почуття дитини, які відчувають при досягненні результату: з радості або засмучення через те, що щось вийшло або не вийшло, ці почуття перетворюються в переживання успіху чи неуспіху. Дитина сама починає дивитися на себе очима іншої — дорослого. Адже успіх (або неуспіх) — це завжди результат, помічений і оцінений кимось, це визнання чи невизнання в чиїхось очах, перед обличчям когось іншого. Коли дитина переживає успіх, вона представляє, як її досягнення будуть оцінені іншими. Переживання таких почуттів, як гордість, сором, впевненість або невпевненість у собі, свідчить про те, що дитина присвоїв ставлення інших людей до себе. Це «чуже» ставлення стало її власним надбанням і власним ставленням до себе.
Нове бачення Я через призму своїх досягнень кладе початок бурхливому розвитку дитячого самосвідомості. Я дитини, «опредмечивая» в результаті діяльності, постає перед ним як об’єкт, який не збігається з ним. А це означає, що дитина вже здатна здійснити елементарну рефлексію, яка розгортається не у внутрішньому, ідеальному плані як акт самоаналізу, але має розгорнутий зовні характер оцінки
свого досягнення і зіставлення своєї оцінки з оцінкою оточуючих, а тим самим себе з іншими людьми.
Становлення такої «системи Я», де точкою відліку є досягнення, оцінене оточуючими, знаменує собою перехід до дошкільного дитинства.

Криза трьох років - особливості, прояви, поради батькам

Вікові кризи - це неминуча стадія розвитку і дорослішання дитини. Це свого роду переломні моменти, під час яких відбувається переоцінка всіх колишніх цінностей, переосмислення свого «я» і стосунків з оточуючими. Одним з таких моментів є криза трьох років.

Криза трьох років - особливості
Кожному періоду розвитку дитини властиві свої потреби, способи взаємодії, моделі поведінки та усвідомлення себе. Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Це проявляється виникненням в мові слова «Я». Якщо дитина раніше без проблем говорила про себе в третій особі, називаючи себе по імені, наприклад, «Катя хоче їсти», то тепер це відбувається все рідше і рідше. Тепер при погляді на своє відображення в дзеркалі або на фото, дитина з впевненістю вимовляє: «Це Я».

Дитина починає сприймати себе як самостійну людину, що має свої особливості і бажання. Разом з цим усвідомленням і приходить криза трьох років. Ласкава та мила крихітка в цей час може сильно змінитися і перетворитися на вперту і примхливу «нехочуху».

Ознаки кризи трьох років

Ознаки кризи трьох років: впертість
Висловивши якесь бажання або думку, малюк буде наполягати на своєму до останнього, причому, навіть якщо це бажання у нього вже давно пропало. Зазвичай переконати впертого не допомагають ніякі вмовляння і обіцянки чогось більш вартісного. Таким чином малюк хоче зрозуміти, що з його думкою рахуються.

Ознаки кризи трьох років: негативізм
Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Наприклад, малюк може дуже хотіти піти на прогулянку або помалювати, але відмовиться від цього лише тому, що пропозиція надійшла від дорослого. Але така поведінка зовсім не є пустощами або непослухом. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».

Ознаки кризи трьох років: прагнення до самостійності
Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей. Тому таку самостійність правильніше назвати скоріше свавіллям.

Ознаки кризи трьох років: знецінення
Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити для будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких. У цей період батьки для малюка можуть «стати злими», мила сусідка, яку він раніше з радістю зустрічав - противною, улюблена м'яка іграшка - поганою і т.д. Нерідко діти починають обзиватися або лаятися.

Ознаки кризи трьох років: деспотичність
Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Криза 3 років - як поводитися з дитиною
Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко в
икликають подив у батьків. Дуже важливо не реагувати на них жорстко, постійно караючи дитину. У подібній ситуації необхідно зрозуміти, що це нормальний розвиток дитини в 3 роки. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

Надайте дитині свободу вибору
Діти в три роки чекають від оточуючих, а особливо від батьків визнання їх самостійності і незалежності, навіть не дивлячись на те, що самі до цього ще не готові. Тому для дитини в цьому віці дуже важливо щоб з нею радилися і цікавилися її думкою. Не ставте малюкові ультиматумів, будьте винахідливими.

Наприклад, якщо дитина виявляє бажання одягатися самостійно, нехай, в цьому немає нічого поганого, просто передбачте це і почніть збиратися на 15-20 хвилин раніше.

Непогано працює прийом переключення уваги. Наприклад, ви збираєтеся до родичів, але підозрюєте, що на вашу пропозицію малюк може відповісти відмовою, тоді просто запропонуйте дитині вибрати одяг, в якому він поїде в гості. У підсумку ви перемикаєте увагу малюка на вибір одягу, і він не буде обдумувати їхати йому з вами чи ні.

Дайте малюкові відчути себе самостійним
Завжди криза трьох років у дитини проявляється збільшеною самостійністю. Малюк намагається все робити сам, навіть не дивлячись на те, що його можливості далеко не завжди відповідають його бажанням. Батькам необхідно поставитися з розумінням до подібних прагнень.

Постарайтеся проявляти більше гнучкості у вихованні, не бійтеся розширити обов'язки і права дитини, дайте відчути самостійність, звичайно, тільки в розумних межах, певні межі, все ж, повинні існувати. Просіть іноді про допомогу або давайте якісь прості доручення. Якщо ви бачите, що малюк намагається щось зробити сам, але не може з цим впоратися, ненав'язливо допоможіть йому.

Навчіться відмовляти
Відмовляти можуть далеко не всі батьки. Проте, вміти говорити чітке «ні» - необхідно кожному дорослому. В будь-якій сім'ї повинні бути встановлені межі, за які виходити ніяк не можна і дитина має про них знати.

Що батькам робити не варто:
Щоб ваш чудовий малюк не виріс занадто впертим і неконтрольованим або, навпаки, малоініціативним і безвольним, ніколи не показуйте йому, що його думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює. Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи. Також не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість. Це може привести або до того, що дитина просто перестане вас чути, або до виникнення заниженої самооцінки.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу.
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до ЗДО або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.
Вони не беруть участь у спільній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. Відсутність контакту з однолітками: немає друзів; психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції; обмальовані руки або специфічні малюнки на аркушах.
Бажання іти до садочка іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
За статистикою 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У закладі освіти діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вихователь починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу.
Психологи визначають декілька основних причин:
• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в садочку та у школі.
• Атмосфера в групі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як «грушу для биття», вирівнюючи свій психологічний стан.
Булінг в цифрах
За дослідженнями ЮНІСЕФ, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.
Що робити батькам
• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між «пліткуванням» та «піклуванням» про своє життя чи життя друга.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до закладу освіти.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у садочку: до психолога, вихователів, адміністрації, батьків інших дітей.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Що робити педагогам
Завдання педагогів – відслідковувати ситуацію в групі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.
На початку навчального року вихователю варто попросити кожну дитину назвати та записати на аркуші паперу, прізвища чотирьох дітей, з якими вона хотіла б сидіти поруч за столом. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вихователь проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в групі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Як допомогти дитині-агресору.
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:
• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це».
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».
• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з педагогами, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати.
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Реакція дитини на смерть близької людини буде різною, залежно від її віку та досвіду. Усі діти різні, а наведені нижче приклади вікових реакцій можуть стосуватися дітей різного віку та інтелектуальних здібностей.

Маленькі діти у віці до 5 років часто не розуміють, що смерть постійна, і можуть запитувати, чи повернеться померла людина. Вони можуть поводитися й інакше, наприклад, не відходити від когось із батьків/опікуна, або втратити на якийсь час деякі навички — наприклад, мочитися в ліжко. Ця поведінка доволі поширена і зазвичай через певний час припиняється.

Старші діти у віці від 6 до 11 років починають розуміти, що смерть — це назавжди (хоча деяким шестирічкам ще може бути важко це сприйняти), і можуть хвилюватися, що помре ще хтось із близьких. Вони можуть почати ставити більше запитань, прагнучи зрозуміти, що сталося. Їхнє горе часом проявляється через гнів, певний фізичний дискомфорт або біль.

Підлітки приблизно з 12 років розуміють, що смерть незворотна і стається з усіма, зокрема і з ними. Їм часто цікаво зрозуміти, чому це відбувається. Їхні реакції будуть різними — апатія, гнів, надзвичайний смуток і погана концентрація.

Пам’ятайте, що немає «правильного» способу скорботи та конкретних етапів, на яких повинні проявлятися різні емоції чи поведінка. Реакції дітей будуть суттєво різнитися залежно від їхнього віку, інтелектуальних здібностей, стосунків із померлою людиною, того, як реагують на це інші члени сім’ї, і того, як заведено на це реагувати у суспільстві, в якому вони живуть.

Як сказати дитині, що її близька людина померла?
Головне — не приховувати правду і не зволікати. Природно, що вам хочеться убезпечити дитину, та краще бути чесним. Якщо розказати дитині, що сталося, вона буде більше вам довіряти, і це допоможе їй пережити втрату близької людини.

Спробуйте знайти безпечне й тихе місце, щоб поговорити з дітьми, і продумайте наперед, що збираєтеся сказати. Попросіть дітей сісти поруч. Якщо дитина ще маленька, і в неї є улюблена річ, наприклад, іграшка, яку вона всюди носить із собою, нехай візьме і її. Говоріть повільно і неодмінно робіть паузи, щоб діти мали час зрозуміти, ви — тримати почуття під контролем.

Говоріть співчутливо та чесно з дітьми будь-якого віку, але особливо чітко і конкретно з маленькими дітьми. Не використовуйте евфемізмів. Якщо сказати щось на кшталт «ми когось "втратили"», це тільки остаточно заплутає маленьку дитину, оскільки вона не зрозуміє, що це означає. Докторка психології Ліза Дамур рекомендує наступне: «Дорослим варто тепло й ніжно сказати: "У мене дуже сумна новина, якою я мушу поділитися. Твій дідусь помер. Це означає, що його тіло перестало працювати, і ми більше не побачимо його". Батькам може бути важко говорити настільки прямо, але важливо бути чесними та відкритими».

Дітям треба буде дати час усвідомити цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони вас не слухають. Проявіть терпіння та дочекайтеся їхньої уваги. Також будьте готові до того, що молодші діти будуть знову і знову ставити одні й ті самі запитання, як під час розмови, так і протягом наступних днів та тижнів.

Зверніть увагу на наявність «магічного» мислення. Деякі діти можуть хвилюватися, що вони сказали чи зробили щось таке, що спричинило смерть. Діти різного віку можуть відчувати себе винними, тому переконайтеся, що вони не відчувають своєї відповідальності.

Ви можете запитати: «Ви переживаєте, що тато помер через те, що ви сказали чи зробили?» Поясніть простими словами, що сталося, і запевніть дітей, що вони не винні. Наприклад: «Ви не зробили нічого поганого. Це був мікроб, від якого тато захворів і не зміг більше дихати. Він міг підхопити його де завгодно. Ніхто нічого не міг зробити, і ніхто не винен».

Чи можна сумувати в присутності дитини?
Це цілком нормально і природно — показувати свій сум у присутності дитини. Спробуйте підготуватися, щоб не налякати дитину такою реакцією, але поводьтеся чесно. Якщо ви сумуєте і плачете, розкажіть їм, що ви відчуваєте, і запевніть їх, що немає нічого поганого у тому, щоб показувати свої почуття та висловлювати ці почуття іншим. Це допоможе дітям краще назвати, пережити та проявити власні почуття.

Як допомогти дитині впоратися з горем?
Скорбота — важливий спосіб і для дітей, і для дорослих примиритися з втратою близької людини. Важливо, щоб діти були залучені в цей процес так, як комфортно і вам, і їм. Скорбота дозволяє дитині прийняти смерть близької людини, відзначити її життя і попрощатися.

Знайдіть спосіб організувати спомин і показати, наскільки дорогою була для вас ця людина. Подумайте, як дитина може показати любов до цієї людини та її значення у своєму житті. Дітям може сподобатися ідея намалювати малюнок, прочитати вірш або власну історію про цю людину або заспівати пісню.

В усіх родинах різні духовні переконання або культурні практики. Якщо ваша сім’я сповідує певну віру, може бути корисно зв’язатися з вашим духовним провідником, який може допомогти вам пояснити дітям, що таке смерть, та втішити вас усіх.

Як захистити психічне здоров’я дитини після смерті близької людини?
Ось кілька способів допомогти дитині почуватись краще та захистити її психічне здоров’я:

Оточіть дитину любов'ю і турботою батьків, рідних чи опікунів, яким вони довіряють і яких добре знають.
Немовлята та маленькі діти відчуватимуть безпеку та любов завдяки ніжному фізичному контакту, співам, обіймам та погойдуванням.
Наскільки це можливо, варто залишити в силі звичний розпорядок дня. Намагайтеся дотримуватися сталого режиму і виділяти час на прибирання, домашні завдання, фізичні вправи та ігри.
Якщо діти демонструють складну та/або регресивну поведінку, спробуйте зрозуміти, що вони так висловлюють емоції, які не можуть вербалізувати, і не карайте їх.
Переконайтеся, що вчителі чи батьки розповіли іншим дітям в оточенні дитини про те, що сталося, щоб вони могли підтримати вашу дитину, коли вона повернеться до школи.
Не забудьте також подбати про власний фізичний і психічний добробут. Ви теж сумуєте. Може бути важко підтримувати своїх дітей і водночас зважати на власні почуття, тому необхідно приділяти час собі та піклуватися про себе. Ви не зможете допомогти дітям, якщо вам самим погано. Висипайтеся, правильно харчуйтеся, займайтеся спортом, знайдіть час для відпочинку (наприклад, послухати музику), а також знайдіть людину, до якої можна звернутися по емоційну підтримку. Намагайтеся уникати будь-яких шкідливих звичок, як-от збільшення вживання алкоголю.

Є речі, про які важко говорити навіть у родині: смерть і скорбота.
Ми схильні уникати розмов про це з нашими дітьми. Сподіваємось захистити їх від негативних емоцій настільки довго, наскільки це можливо.
Але цим можемо зробити ще гірше.
Як говорити з дітьми різного віку про втрату домашнього улюбленця чи близької людини, радять Romper, Doing good together і Child Development Institute.

ЧОМУ ВАЖЛИВО НЕ ПРИХОВУВАТИ ВІД ДІТЕЙ ЧИЮСЬ СМЕРТЬ
1. Ми уникаємо розмов про те, що нас засмучує. Сподіваємось, що мовчанка допоможе все владнати.
Але діти чутливі до емоцій і дуже спостережливі. Вони одразу помічають, що щось не те.
Тому коли ми вибираємо не говорити про втрату з малюками, вони соромляться ставити запитання.
Автоматично думають: "Якщо мама і тато такі засмучені і не можуть про це говорити, мені теж краще про це мовчати, це має бути щось дуже погане".
Це спричиняє стрес і більше хвилювання саме через те, що діти не знають, як ми почуваємось.
2. Смерть часто є табу. У деяких культурах смерть – невід'ємна частина сімейного життя.
Люди помирають вдома, в оточенні близьких і рідних, в тому числі дітей. Вони втішають один одного і плачуть разом.
Сьогодні смерть все частіше є самотньою. Багато людей помирають ізольованими і близькі не можуть розділити з ними останні миті.
Життя певною мірою розділяється зі смертю. Це додає містичності, а для когось ще й страху.
Тому важливо заздалегідь моделювати у дитини ставлення до смерті. Наприклад, висловіть співчуття комусь, хто втратив близьку людину чи домашнього улюбленця на очах у своєї дитини.

ЯК РЕАГУЮТЬ НА СМЕРТЬ МАЛЮКИ І ПІДЛІТКИ
До 5 років. Дошкільнята здебільшого бачать смерть як щось тимчасове, безлике і те, що можна змінити.
В історіях, які вони читають чи дивляться, герої можуть раптово оживати. Тому не дивно, що малюки ще не розуміють, що відбулося.
5-9 років. У цей період більшість дітей починає бачити, що всі живі створіння зрештою помирають і йдуть від нас безповоротно.
Як правило, вони не асоціюють себе зі смертю і думають, що можуть її уникнути.
Можуть асоціювати смерть з різними зображеннями. Скелетами, наприклад. Декому сняться про них кошмари.
9-12 років. Діти починають сповна розуміти, що смерть незворотна і вони теж колись помруть.
Важливо пам'ятати, що всі малюки розвиваються різним темпом і кожен – унікальний.
Дехто показує усвідомлення смерті, бавлячись зі своїми іграшками.

СМЕРТЬ ВАРТО ПОЯСНЮВАТИ МАКСИМАЛЬНО ПРОСТО
Спочатку розкажіть дитині, як працює життєвий цикл живих створінь. Почніть з рослин і поступово переходьте до тварин і людей.
Поясніть, що смерть – природне закінчення життя, і в ньому немає нічого незвичайного.
Більшість дітей скоріш за все зрозуміють і приймуть природну смерть старенької людини.
Неочікувана смерть або відхід молодої людини вдаряє по них сильніше. Тоді важливо пояснити, що таке не трапляється часто, але коли це стається, нам може бути сумно.
Коли помирає домашній улюбленець, батькам важливо усвідомити, що діти можуть бути більш прив'язаними до кота, ніж до родича, якого вони бачать кілька разів на рік.
Смерть пояснюйте максимально просто. Наприклад: "Коли хтось помирає, він уже не може пити, їсти, дихати, він не буває голодним, не відчуває холоду і ви більше ніколи його не побачите", "Коли помирає песик, він уже не може гавкати і бігати", "Мертві квіти більше не ростуть і не цвітуть".
Діти вчаться через повторення, тому, можливо, їм доведеться пояснити ці речі декілька разів.
Наприклад, коли помер дядько Максим, дитина може продовжувати питати, чому тітка Юля плаче. Їй потрібно і це пояснити:
"Тітка Юля плаче, бо їй сумно, що дядько Максим помер. Вона дуже за ним сумує. Ми всі сумуємо, коли хтось, кого ми любимо, помирає".

Розкажіть історію. Пригадайте приємні, веселі, теплі випадки про когось, хто пішов.
Перетворіть спогади про втрачену близьку людину чи тварину у казки перед сном.
Нехай той, хто пішов, залишається живим у серцях дітей. Це потужний спосіб пережити втрату.
Іноді питання, яке дорослому здасться безглуздим, для дитини може бути проханням запевнити її, що все буде гаразд.
Малюк питає: "Коли ти помреш". Дитина так каже, бо для неї смерть є чимось тимчасовим. Як у казці: мертвий герой чарівно оживає.
Найкращим способом відповісти на це запитання буде запитати у відповідь: "Ти хвилюєшся, що мене не буде поруч, щоб про тебе піклуватися?".
Якщо це так, скажіть щось на кшталт: "Я не сподіваюсь померти ще довго. Я сподіваюсь бути поруч і піклуватись про тебе стільки, скільки буду тобі потрібен. Але якщо я помру, є багато людей, які піклуватимуться про тебе. Є мама / татко, тітка / дядько…".

ЯКІ СЛОВА НЕ ВАРТО ВИКОРИСТОВУВАТИ
Деякі діти плутають смерть зі сном. Особливо коли чують від дорослих, що хтось помер уві сні.
Через це деякі малюки можуть боятись спати: "А якщо вони не прокинуся!".
Коли дітям кажуть, що бабуся чи дідусь "пішли", діти не розуміють, коли вони повернуться.
Може, мама не повернеться з магазину чи з роботи.
Тому важливо уникати таких слів, коли говорите з дітьми про смерть.
Щоб уникнути спантеличення з дошкільнятами і малюками, можете їм пояснити, що лише дуже серйозна хвороба спричиняє смерть.
Важливо пояснити, що більшість людей живуть довго, але деякі ні.
І додайте, що сподіваєтесь, що вони житимуть дуже-дуже довго! Завжди переконуйте їх у цьому.
СМЕРТЬ, РЕЛІГІЯ І ДІТИ
Релігія є справжнім джерелом сили для багатьох людей у часи горювання і скорботи.
Але якщо вона не відігравала ролі у житті дитини до чиєїсь смерті, релігійні повчання можуть її дуже спантеличити.
Наприклад, фраза "Твоя старша сестричка / тітка / дідусь зараз з Богом", може бути комфортною для дорослого, але лякати малюка.
Він може боятись, що Бог прийде і забере його так само, як близьку людину.
Спантеличити може також фраза: "Він зараз на небі з ангелами".
Дітей може дивувати, чому всі навколо сумують, коли кажуть, що тато / бабуся на небі щасливі.
Поруч з цими фразами важливо сказати, що вам сумно від втрати.

ПОХОРОНИ
Якщо ваша дитина буде на похоронах, вам потрібно її підготувати заздалегідь.
Розповісти, що, хто і чому робитиме.
Поясніть, що це сумна подія, тому це нормально, коли дехто буде дуже сумним, а хтось плакатиме.
На похоронах посадіть дитину коло себе або коло когось близького, щоб відповідати на спонтанні запитання, які у малюка виникатимуть.
ТРАУР
Нам усім потрібно поговорювати, щоб зцілитись від втрати і продовжувати жити далі.
Показувати емоції і сльози дітям – нормально. Вони теж можуть посумувати чи навіть поплакати разом з нами.
Але ви ніколи не повинні дати їм зрозуміти, що сльози і висловлення почуттів є слабкістю.
Малята часто відчувають провину і злість, коли втрачають близького члена родини.
Тому їх потрібно постійно переконувати, що їх продовжують любити і про них піклуватися.
Допоможіть дітям усвідомити, що їх люблять і вони у безпеці.
Зупиніться біля місцевого відділку поліції чи пожежної служби і подякуйте рятувальникам. Якщо зможете, проведіть екскурсію і покажіть дитині, наскільки їхня робота важлива.
Якщо ми дозволимо дітям говорити з нами про смерть, зможемо дати їм потрібну інформацію, підготуємо їх до кризи і допоможемо, коли вони будуть засмучені, підсумовують в Інституті розвитку дитини.

Інструкція для працівників закладу дошкільної освіти
1. Почувши сигнал «Повітряна тривога», вихователі групи повинні швидко порахувати дітей відповідно до списку, а помічники вихователів - зачинити всі вікна, вхідні двері усіх приміщень, перекрити воду, вимкнути світло.
2. Швидко одягнути дітей.
3. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час денного сну, вихователі разом з помічниками мають розбудити, підійняти, одягнути дітей і пройти разом з черговими по ЗДО в укриття.
4. Взяти із собою список дітей групи, «тривожний рюкзак», засоби захисту (ватно-марлеві пов'язки тощо), маркер та пройти в укриття. Чергові по ЗДО мають допомагати дітям пройти в укриття.
5. Працівники та діти групи повинні вийти до укриття найкоротшим шляхом (краще через спальну кімнату).
6. Взяти із собою аптечку із препаратами для надання першої медичної допомоги (це може зробити медпрацівник ЗДО).
7. Обов'язково взяти засоби гігієни: серветки (сухі, вологі), рушники (краще паперові), ємності із чистою водою, яку замінюють щодня.
8. Працівники ЗДО не повинні залишати жодної дитини без нагляду; вихователі несуть персональну відповідальність за життя і безпеку дітей.
9. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час прогулянки, вихователі мають організовано вести дітей з майданчика в укриття. Помічники вихователів повинні взяти списки дітей групи, «тривожний рюкзак» та, разом із черговими по ЗДО, негайно підійти до вихователів групи і допомогти відвести дітей в укриття.
10. Вихователі повинні заздалегідь продумати план роботи з дітьми в укритті та підготувати дитячі книжечки, іграшки, олівці, фломастери, розмальовки тощо, які занести в укриття. 11. В укритті вихователі повинні проводити освітню роботу з дітьми з наданням їм психолого-педагогічної підтримки у надзвичайних ситуаціях.
12. Усі працівники ЗДО повинні перебувати в укритті, поки не буде сигналу «Відбій повітряної тривоги».
13. Після сигналу «Відбій повітряної тривоги» працівники, які перебували в укритті, мають допомогти відвести дітей до приміщення групи (чи на майданчик).

Сьогодні, коли ми живемо у стані війни, дуже часто приходиться працівникам навчальних закладів та дітям ховатися в укриттях, аби зберегти свої життя. В Україні працює мобільний застосунок «Повітряна тривога», який сповіщає про небезпеку у конкретному регіоні.

Характер небезпек щоразу змінюється, тому надзвичайно важливо говорити з дітьми про нові правила поведінки, а саме - в укритті.

Правила поведінки в укритті для дітей
Уважно дотримуйся усіх вказівок дорослих, будь слухняним і стриманим.
По коридору рухаємося групою: не біжимо, щоб не постраждати; не кричимо, щоб було добре чути вихователя/вчителя; не штовхаємося і не повертаємося назад, щоб залишатися у безпеці.
Зберігай спокій, адже нас оберігають наші сильні, мужні і відважні ЗСУ.
Візьми в укриття свій «рюкзачок безпеки». (- Тобі обов'язково допоможуть у цьому вихователь/вчитель).
Якщо відчуваєш тривожність, глибоко дихай, розмовляй з дорослими, співай улюблену пісню, наприклад, «Ой, у лузі червона калина» чи іншу улюблену; спробуй потерти свої долоньки.
В укритті можеш знайти собі справу за інтересами: тихо гратися з друзями, малювати, писати, слухати казку чи цікаву розповідь, дивитися мультфільм по мобільному телефону тощо.
Будь уважним на занятті, яке проводить вихователь/вчитель; у них ти можеш запитати про все, що тебе цікавить.
Якщо хочеш у туалет, попити води чи з'їсти печива - звернися з проханням до дорослого.
Якщо тобі холодно чи сумно - скажи про це дорослим, вони тебе обов'язково обігріють і розрадять.
Небери до рук незнайомих предметів: цеможе бути загрозою для здоров'я тажиття.
Правила поведінки в укритті для дітей
В укритті дітям заборонено
ходити та бігати приміщенням без потреби;
без дозволу дорослого покидати укриття;
самовільно іти в туалет чи заходити до інших приміщень;
вмикати/вимикати світло чи інше обладнання;
відчиняти/зачиняти захисні двері;
шуміти, голосно сміятися та розмовляти, вередувати.
Покидати укриття можна після сигналу «Відбій повітряної тривоги» з дозволу дорослих та разом з усіма присутніми в приміщенні. Після себе усе прибери!

Пам'ятайте, дорослі, що дітей в укритті, не можна залишати ні на хвилину! Ви несете відповідальність за їхню безпеку і життя!

РАЗОМ ЗДОЛАЄМО УСЕ! РАЗОМ - ПЕРЕМОЖЕМО!

18 жовтня – Європейський день боротьби з торгівлею людьми.
Отож, практичні психологи та соціальні педагоги закладів освіти Вінницької області активно долучаються до проведення просвітницьких заходів з первинної профілактики запобігання протидії людьми протягом навчального року і особливо у жовтні кожного року на виконання п.4 «Запобігання торгівлі людьми, її первинна профілактика» Розпорядження КМУ від 02.06.23 №496-р «Про затвердження цільової соціальної програми протидії торгівлі на період до 2025 року».
1. Для проведення занять з протидії торгівлі людьми рекомендуємо використовувати матеріали, які розміщені на сайті «Ла Страда-Україна», зокрема, в розділі в розділі «Бібліотека» навчально-методичний посібник «Соціально-педагогічні основи захисту прав людини, протидії торгівлі людьми та експлуатації дітей» за посиланням: https://la-strada.org.ua/download/sotsialno-pedagogichni-osnovy-zahystu-prav-lyudyny-protydiyi-torgivli-lyudmy-ta-ekspluatatsiyi-ditej
Та в розділі «Корисне», де можна завантажити для просвітницької роботи та розповсюдження розроблені фахівцями готові ліфлети з тематики протидії торгівлі людьми за посиланнями:
https://la-strada.org.ua/download/rekomendatsiyi-yak-ubezpechytysya-vid-potraplyannya-v-sytuatsiyu-torgivli-lyudmy
https://la-strada.org.ua/download/yakshho-vy-yidete-za-kordon-na-navchannya
https://la-strada.org.ua/download/yakshho-vy-planuyete-stosunky-abo-shlyub-z-inozemtsem
https://la-strada.org.ua/download/zagalni-pravyla-osobystoyi-bezpeky-za-kordonom-abo-na-terytoriyi-ukrayiny
https://la-strada.org.ua/download/zagalni-pravyla-bezpeky-dlya-ditej-ta-pidlitkiv
https://la-strada.org.ua/download/zagalni-pravyla-osobystoyi-bezpeky-za-kordonom-abo-na-terytoriyi-ukrayiny

На сайтах закладів освіти рекомендуємо в розділі «Кабінет практичного психолога/соціального педагога» розмістити номери Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна», яка працює з 1997 року. З 2003 року – отримала статус Національної, а з 2017 року функціонує за єдиним гармонізованим загальноєвропейським номером з надання психологічної допомоги 116 123 (з мобільного), 0 800 500 335 (зі стаціонарного) - якщо Ви потребуєте психологічної або юридичної консультації, звертайтеся! Це єдина в Україні національна і безкоштовна гаряча лінія з питань попередження ґендерно зумовленого насильства та торгівлі людьми.
2. Також матеріали є на сайті Міністерства освіти і науки :
протидія торгівлі людьми
https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/protidiya-torgivli-lyudmi

Постраждалі особи від торгівлі можуть отримати статус постраждалої особи та мати змогу отримати одноразову допомогу протягом 2 років, психологічну, медичну, юридичну допомогу, забезпечення притулком (Звернутися необхідно до місцевої адміністрації, де є відповідальна особа за цей напрямок. (Дивіться ролик)
НОВЕ! Зверніть, будь ласка, увагу, що з 2003 року постраждалих від торгівлі людьми внесено до переліку категорій осіб, які мають право безоплатну вторинну правничу допомогу, раніше було тільки первинна. Відповідно до змін до ЗУ Про безоплатну правничу допомогу 21) особи, які постраждали від торгівлі людьми, - на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав, визначених Законом України "Про протидію торгівлі людьми"; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#Text

3. Скачайте САМОСТІЙНО відео з інтернету для подальшого обговорення «Дві маленькі дівчинки», також 2 ролики за назвою «Торгівля людьми та сексуальна експлуатація в умовах війни» і відео «Державна допомога для постраждалих від торгівлі людьми» для показу та подальшого обговорення з учасниками освітнього процесу.
4. Можна пройти навчальний курс самому практичному психологу, соціальному педагогу, рекомендувати іншим педагогам закладу, студентам по протидії торгівлі людьми і отримати ЗНАННЯ та безкоштовний сертифікат:
на ПРОМЕТЕУС - «Протидія торгівлі людьми в Україні. Вплив війни» та Ed Era «Протидія торгівлі людьми в Україні»
Використовуйте інтерактивну гру «Ліза та її друзі подорожують світом»
5. Також на сайті Ла Страда Україна можете знайти:
https://la-strada.org.ua/
Особливо для роботи корисні 2 розділи для інших просвітницьких заходів:
Корисне: https://la-strada.org.ua/korysne
ГОТОВІ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ Ліфлети, буклети, (Про насильство, булінг, порядок реагування на випадки булінгу, протидія торгівлі дітьми…) які можна скачати, роздрукувати, розмістити на сайті закладу в кабінеті психолога або соціального педагога), роздати батькам, дітям, педагогам після просвітницького заходу та інше..

Бібліотека : https://la-strada.org.ua/biblioteka

Можна скачати посібники, які мають дуже багато практичного матеріалу, особливо актуальні:
- Психосоціальна підтримка учасників освітнього процесу
- Як допомогти собі справитися з наслідками стресу
- Турбота про дітей під час конфліктів та вимушеної міграції
- Соціально-педагогічні основи захисту прав людини, протидії торгівлі людьми та експлуатації дітей
- Небезпечні квести для дітей: профілактика залучення. Методичні рекомендації (профілактика суїцидальної поведінки)
- Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період (методичні рекомендації)
- Запобігання та протидія проявам насильства: діяльність закладів освіти. Навчально-методичний посібник
- Протидія булінгу в закладі освіти: системний підхід

Пройти учасникам освітнього процесу квест з безпечного працевлаштування можна за посиланням: https://ukraine.iom.int/uk/resources/onlayn-kvest-z-bezpechnoho-pratsevlashtuvannya

Вибух, землетрус, ДТП, витік газу, пожежа, воєнне вторгнення - це ситуації, про які зазвичай важко говорити з дітьми. Однак пояснювати їм, що робити, коли це вже сталося, - пізно. З дітьми важливо говорити про надзвичайні ситуації зокрема для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої НС, не шокувала й не травмувала їх.
Підготовка робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії. Як же розпочати розмову? Розмову важливо почати, коли вся сім'я збереться разом. Можна сісти в коло, щоб усі бачили одне одного й були включені в розмову, а увага рівномірно розподілялася між усіма членами сім'ї. Найперше дорослі мають наголосити, що говорять про безпеку не тому, що має статися щось небезпечне, а щоби «натренувати» «м'яз безпеки». Це треба, щоби відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними. Важливо, щоби дорослі говорили спокійно та повільно, спостерігаючи, як змінюються поза та реакції дітей. Дітей молодшого віку краще обіймати чи тримати за руку. Також треба дати можливість дітям якось відреагувати на сказане. Щоб розмова не лякала, можна призначити дітей «супергероями безпеки». Так, важливо розповісти про своє дитинство. Мовляв, коли ви, дорослі, були дітьми, то ще не були «супергероями безпеки», ви переживали складний досвід небезпеки, впоралися з ним, але не були готові, ніколи не тренувалися й не знали, як діяти в таких ситуаціях. Тому витратили важливий час та сили. Втім, впоралися б легше, якби знали деякі правила.
Ви дуже сподіваєтеся, що ці знання дітям ніколи не знадобляться, але всі супергерої мають це знати. Далі треба легітимізувати страх дитини і сказати: «Мені іноді буває страшно, коли я бачу в мультфільмах і кіно пожежу або коли думаю про землетрус».
Тобто, коли я думаю про те, що щось може нам загрожувати.
Алгоритм підготовки до розмови:
1. Розповідаємо теорію та пояснюємо, навіщо це знати.
2. Залучаємо до гри-тренування.
3. Закріплюємо знання в тренувальній дії.
4. Розмова не має бути довгою. Всі запропоновані теми можна розділити на 3-4 заняття (етапи) «супергероїв безпеки». Що таке безпека? Насамперед у дитини будь-якого віку️ треба запитати, що таке безпека. Далі з дитиною з 3-х років можна разом вигадати ідеальний захищений (можливо, уявний) простір. А потім намалювати чи виліпити його. З дитиною від 5-ти років до підліткового віку можна поговорити про те, що відчуття безпеки може бути внутрішнім - коли ми впевнені у собі, своїх знаннях, силах, в одне одному, знаємо правила, що нас ніхто не зрадить, і ми можемо розраховувати на допомогу. Тоді запитуємо у дітей, на що вони спираються всередині (якості, знання).
У дітей із 4-х років можна запитати, чи є в них знайомі (діти та дорослі), з якими вони почуваються захищеними. Як ми можемо подбати про безпеку?
Дитині з 3-х років нагадуємо: ми дотримуємось та знаємо правила дорожнього руху, як заходити в ліфт, не відчиняємо двері чужим, миємо руки після прогулянки, перед їжею, носимо маску під час карантину, не йдемо кудись із незнайомцями, перевіряємо електроприлади, вимикаємо газ і воду, коли їдемо у відпустку. Якщо раптом відбувається щось несподіване, те, що не залежить від нас, - пожежа, хвороба, землетрус, військові дії, ми також маємо знати, що робити.
Для цього:
1. У нас виписані телефони служб допомоги: швидка, пожежна, газова.
2.Треба знати, кому можна зателефонувати зі знайомих, аби попросити про допомогу.
3.Треба знати свої ім'я та прізвище, адресу, імена батьків та де записані їхні номери телефону (може бути браслет із номером телефону батьків).
4. Далі пояснюємо: щоби сповістити людей про небезпеку, лунає сирена. Вона спеціально дуже гучна, щоб усі почули та відреагували (спробуйте видати найгучніший та найнеприємніший звук).
5. Безпечний будинок - з 4-х років.
6. Разом із дитиною перевіряємо, наскільки захищений простір у будинку:
7. Перевіряємо, які предмети можуть впасти - полиці, стелажі, скляні речі, побутова техніка на колесах. 8. Складаємо список контактів для складних ситуацій.
9. Малюємо плакат «Що робити, якщо...».
10. Складаємо список стратегій, які допомагають упоратися з тривогою, як-от копінг-стратегії - дихання з акцентом на видиху, відчуття стійкості «Стоп» , покласти руку на живіт і подихати, розмахувати руками, спертися на стіну.
11. Розмірковуємо про захищений простір у будинку чи на вулиці. Треба точно знати, де це місце, чи нічого не заважає до нього дістатися, чи закріплені речі, меблі.
12. Варто разом з дітьми скласти «Рюкзачок безпеки» («валізку безпеки»). Треба розповісти дитині, що ми покладемо у валізу та навіщо.
Так, у методичці ізраїльської служби тилу рекомендують:
- Насамперед запастися життєво необхідними речами.
- Подумати, які речі необхідно мати із собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи.
- Повідомити про це членам сім'ї: продемонструвати вміст сумки чи валізи безпеки (тривожної валізи) та вказати місце її зберігання, переконатися, що всі знають, як користуватися цими речами, призначити відповідального за періодичні перевірки й оновлення вмісту сумки. У дитини можна запитати: «А що б ти поклав/-ла насамперед? Що для тебе найважливіше?».
- Далі за кожним членом сім'ї варто закріпити, що він / вона робитиме в надзвичайній ситуації, будучи «супергероєм безпеки». Наприклад, бере свою іграшку️, домашню тварину, ліхтарик, пляшку води, відчиняє й зачиняє двері.
- Тоді можна разом проговорити план дій у різних ситуаціях: що робити, якщо застрягли в ліфті, коли відчуваємо запах гару чи коли хтось занедужує. Наприклад, коли землетрус, треба взяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, спуститися сходами (не ліфтом) на відкритий простір.
Якщо повінь - узяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, піднятися на високе місце. Коли чуємо сигнал сирени, треба взяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, піти в бомбосховище або лягти на підлогу біля внутрішньої стіни.
Згідно з методичкою з НС ізраїльської служби тилу, з дитиною з 6-8 років треба говорити про:
Оповіщення. У разі надзвичайної ситуації необхідно якнайшвидше повідомити про це дорослому члену сім'ї або компетентним органам.
Вимкнення. Закрити газовий кран і вимкнути електрику, щоби запобігти займанню та розповсюдженню пожежі.
Видалення. Залежно від різновиду надзвичайної ситуації залишити місце події. Наприклад, у разі ракетного обстрілу, зайти до безпечного квартирного приміщення, а під час землетрусу вийти на відкриту місцевість.
Ізоляція. Встановити перешкоди між вами та джерелом загрози. Наприклад, закрити вікна та двері в безпечному приміщенні в разі ракетного обстрілу чи зачинити двері, перешкоджаючи поширенню пожежі.
Дії. Наприклад, під час ракетного та мінометного обстрілу лягти на підлогу біля внутрішньої стіни; піднятися на високе місце в разі повені; спуститися сходами й вийти з будинку на відкритий простір під час землетрусу.
Також дітям із 7️ років варто пояснити, як перекрити газ і воду. Закріплюємо знання в дії. З дитиною з 3-х років можна закріплювати знання так: ходити по будинку та досліджувати, що потрібно сховати в шафу, чи добре закріплені стелажі та полиці, чи не впаде ваза та інше.
Дорослі чи діти подають сигнал і всі разом імітують, що треба робити в такому випадку. Спочатку звуки мають бути тихі чи смішні, поступово їх треба робити гучнішими (пожежа, землетрус, сигнал тривоги). Діти самі можуть сигналізувати гучним і неприємним звуком.
Далі треба зібрати «валізку безпеки» (тривожну валізу), піти до безпечного місця, яке обрали. Важливо, щоби дорослий підтримував дітей, підказував, що потрібно робити (взяти ліхтарик, телефон, узяти за руку дорослого, перевірити, чи вимкнене світло, та інше), наголошувати на тому, що дитині вдається, не квапити. Дія має закріплюватися у відчутті безпеки. Після того, як усі «врятувалися», важливо сказати: «Ми у безпеці! Ми разом! Ми ВСІ - супергерої».

1. Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-III.
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.03.2003. № 305 «Про затвердження Положення про заклад дошкільної освіти».
3. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 № 301-р «Про схвалення Концепції безпеки закладів освіти».
4. Наказ МОН від 12.01.2021 № 33 «Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти (Державного стандарту дошкільної освіти): нова редакція».
5. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24.03.2016 № 234 «Про затвердження Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів».
6. Наказ Міністерства економіки України від 28.09.2021 № 620–21 «Про затвердження професійного стандарту «Керівник (директор) закладу дошкільної освіти».
7. Наказ Міністерства економіки України від 19.10.2021 № 755–21 «Про затвердження професійного стандарту «Вихователь закладу дошкільної освіти».
8. Лист МОН від 14.08.2020 № 1/9-436 «Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидії булінгу (цькуванню)».
9. Лист МОН від 29.03.2022 № 1/3737-22 «Про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану в Україні».
10. Лист МОН від 02.04.2022 № 1/3845-22 «Про рекомендації для працівників закладів дошкільної освіти на період дії воєнного стану в Україні».
11. Лист МОН від 25.04.2022 № 1/4428-22 «Методичні рекомендації щодо проведення просвітницької роботи з учасниками освітнього процесу в закладах дошкільної освіти з питань уникнення враження мінами, вибухонебезпечними предметами та ознайомлення з правилами поводження в надзвичайних ситуаціях».
12. Лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 14.06.2022 № 03¬1870/162-2 «Про організацію укриття працівників та дітей у закладах освіти».
13. Лист МОН від 22.06.2022 № 1/6894-22 «Про методичні рекомендації щодо організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти в літній період».
14. Лист МОН від 26.07.2022 № 1/8462-22 «Про оптимізацію виконання заходів з підготовки закладів освіти до нового навчального року та опалювального сезону в умовах воєнного стану».
15. Лист МОН від 31.05.2023 № 4/1798-23 «Рекомендації щодо організації діяльності закладів дошкільної освіти в літній період в умовах воєнного стану».
16. Лист МОН від 20.06.2023 № 1/8820-23 "«Про організацію безпечного освітнього простору в закладах дошкільної освіти та обладнання укриттів».

ПОЛОЖЕННЯ про вебсайт
1. Загальні положення
1) Положення розроблене з метою визначення порядку створення та роботи інформаційного сайту закладу дошкільної освіти, розширення інформаційного освітнього простору.
2) Вебсайт Соболівського ЗДО "Сонечко" (далі сайт) ЗДО створюється з метою активного впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у практику роботи закладу, як інструмент мережевої взаємодії всіх учасників освітнього процесу.
3) Сайт є одним із інструментів забезпечення освітньої діяльності ЗДО і є публічним органом інформації, доступ до якої відкритий для всіх бажаючих.
4) Директор ЗДО визначає відповідального за сайт, який вирішує питання розміщення інформації, її видалення чи оновлення.
5) Створення і підтримка сайту є предметом діяльності колективу ЗДО. Сайт – це не окремий специфічний вид діяльності, він поєднує в собі процес збору, обробки, оформлення, публікації інформації з процесом інтерактивної комунікації і в той же час презентує актуальний результат діяльності ЗДО.
2. Мета і завдання вебсайту ЗДО
1) Мета: розвиток єдиного інформаційного освітнього простору ЗДО, представлення закладу Інтернет-спільноті.
2) Завдання:
- позитивна презентація інформації про досягнення вихованців та колективу, особливості ЗДО, історії його розвитку, про освітні програми та проєкти;
- систематичне інформування учасників освітнього процесу про діяльність ЗДО;
- формування позитивного іміджу ЗДО;
- здійснення обміну педагогічним досвідом та демонстрація досягнень педагогічного колективу;
- створення умов для мережевої взаємодії всіх учасників освітнього процесу: вихователів, вихованців, батьків, громадських організацій та зацікавлених осіб;
- створення умов мережевої взаємодії ЗДО з іншими установами;
- стимулювання творчої активності педагогів та вихованців;
- підвищення ролі інформатизації освіти, організація навчання з використанням мережевих освітніх ресурсів.
3. Інформаційний ресурс сайту
1) Інформаційний ресурс сайту формується у відповідності до діяльності всіх структурних підрозділів ЗДО, педагогічних працівників, інших працівників закладу, вихованців, батьків, ділових партнерів та зацікавлених осіб.
2) Інформаційний ресурс сайту є відкритим і загальнодоступним.
3) Основними інформаційно-ресурсними компонентами сайту є:
- контактна інформація про ЗДО (адреса, номери телефонів, адреса електронної пошти); - відомості про адміністрацію ЗДО;
- довідкові матеріали про освітні програми, порядок зарахування дітей до ЗДО;
- електронні версії організаційних документів ЗДО (Концепція, Програма стратегічного розвитку, Статут закладу дошкільної освіти, локальні акти та положення);
- матеріали з організації освітнього процесу, режиму організації життєдіяльності дошкільників; - освітні методичні матеріали вихователів ЗДО;
- електронні каталоги інформаційних ресурсів ЗДО;
- інформація про події (свята, семінари, методичні об’єднання, педагогічні ради, конкурси, виробничі наради, збори колективу (батьків), тощо;
- матеріали про персоналії (директор, вихователь-методист, вихователі, практичний психолог, інструктор з фізкультури, музичні керівники, ділові партнери).
4) Частина інформаційного ресурсу, який формується за ініціативи творчих педагогів, адміністрації, батьків, може бути розміщена на окремих блогах та сайтах, посилання на які організовується із сайту ЗДО.
4. Заборонено розміщувати на сайті ЗДО:
1) Інформаційні матеріали, які вміщують заклики до насильства, розпалювання соціальної та расової ворожнечі, міжнаціональних та релігійних чвар; екстремістські, релігійні та політичні ідеї; - інші інформаційні матеріали, які заборонені законодавством України.
2) Розміщення інформації рекламно-комерційного характеру. Умови розміщення такої інформації регламентуються спеціальними договорами.
5. Організація інформаційного наповнення та супроводу сайту
1) Адміністрація ЗДО відповідає за змістове наповнення сайту та його своєчасне оновлення.
2) По кожному розділу сайту визначаються відповідальні особи за підбір та надання відповідної інформації. Перелік обов’язкової інформації, яка подається, та відповідальність за її якість контролюється директором та вихователем-методистом ЗДО.
3) Керівництво забезпеченням функціонування сайту та його програмно-технічна підтримка покладається на адміністратора сайту.
4) Діяльність адміністратора сайту безпосередньо пов’язана з експлуатацією сайту:
- зміна дизайну та структури (зміни концептуального характеру, погоджуються з директором ЗДО);
- публікація інформації з баз даних, розробка нових веб-сторінок;
- реалізація політики розмежування доступу та забезпечення безпеки інформаційних ресурсів.
5) Розміщення нової та видалення застарілої інформації здійснює відповідальна особа за ведення сайту.
6) Адміністрація ЗДО здійснює консультування осіб, відповідальних за надання інформації, з реалізації концептуальних рішень та поточних проблем, пов’язаних з інформаційним наповненням та актуалізацією інформаційного ресурсу.
7) Інформація, яка підготовлена для розміщення на сайті, надається відповідальній особі за наповнення сайту в електронному вигляді.
8) В окремих випадках текстова інформація може бути надана у рукописному варіанті без помилок та виправлень, графічна – у вигляді фотокарток, схем, креслень – у такому випадку матеріали переносяться (скануються) на електронні носії відповідальною особою за наповнення сайту.
9) Поновлення інформації сайту здійснюється не менше одного разу на тиждень.
6. Виконання Законів України
1) При підготовці матеріалів для розміщення в мережі Інтернет, адміністрація ЗДО, адміністратор сайту та відповідальна особа за наповнення сайту зобов’язані забезпечити виконання вимог Законів України «Про захист персональних даних», «Про суспільну мораль».
2) Адміністрація зобов’язана збирати письмові погодження учасників освітнього процесу, які надають право публікувати персональні дані на сайті ЗДО.
3) Відомості про суб’єкт персональних даних можуть бути вилучені в будь-який час із загальнодоступних джерел персональних даних на вимогу суб’єкта персональних даних чи його законних представників.
4) Інформація, висвітлена на сайті, повинна відповідати критеріям, зазначеним у Законі України «Про суспільну мораль».

Методичні рекомендації
В умовах надзвичайної ситуації воєнного характеру (ракетний обстріл, вибух, повітряна тривога тощо) потрібно завжди зберігати особистий спокій, не кричати, не панікувати, не реагувати на різного роду провокації, а приймати виважені рішення. А для цього потрібно бути обізнаними з основними правилами поведінки в умовах надзвичайних ситуацій.
1. Найважливіша вимога сьогодення на робочому місці - обладнання укриття в ЗДО з наявністю аварійного виходу та дотриманням відповідних вимог до укриттів: безпечне; комфортне; інформативне; цікаве для дітей; змістовне та містить все необхідне обладнання для організації освітнього процесу з дітьми.
2. Враховуючи те, що в укритті перебувають і діти, і дорослі, готується «екстрена валіза», яка, як правило, являє собою міцний і зручний рюкзак від 25 літрів і більше, що містить необхідний індивідуальний мінімум одягу, предметів гігієни, медикаментів, інструментів, засобів індивідуального захисту та продуктів харчування.
3. Зробити запас продуктів тривалого зберігання (сухарики, печиво, батончики, шоколад, сухофрукти, консерви, тушонки тощо) та скласти у «екстрену валізу».
4. Укомплектувати в «екстрену валізу» домашню аптечку із засобами надання першої медичної допомоги; щоразу під час евакуації рекомендується брати із собою особисті ліки, які призначені сімейним лікарем.
5. Підготувати необхідні документи (паспорт, платіжні картки) на випадок переходу до укриття або термінової евакуації (документи, коштовні речі, цінні папери рекомендується брати із собою в укриття щоразу); доцільно написати короткі відомості про свою групу крові, можливі проблеми зі здоров'ям (алергію на медичні препарати тощо).
6. Зробити в укритті (та вдома) запаси питної та технічної води.
7. Укомплектувати укриття засобами первинного пожежогасіння; рекомендується придбати вогнегасники також і у власні будинки/квартири.
8. Придбати ліхтарики (+комплекти запасних елементів живлення), гасові лампи та свічки на випадок відключення енергопостачання.
9. У разі отримання будь-якої інформації від органів державної влади чи сповіщення у телефоні про можливу небезпеку або заходи щодо підвищення безпеки потрібно негайно передати її колегам/іншим людям (за місцем роботи чи проживання тощо).
10. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час денного сну, вихователі разом з помічниками мають розбудити, підійняти, одягнути дітей і пройти разом з черговими по ЗДО в укриття.
11. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час прогулянки, вихователі мають організовано вести дітей з майданчика в укриття. Помічники вихователів повинні взяти списки дітей групи, «екстренну валізу/рюкзачок безпеки» та, разом із черговими по ЗДО, негайно підійти до вихователів групи і допомогти відвести дітей в укриття.
12. Покидаючи групове приміщення, потрібно закрити усі вікна і двері, вимкнути світло, електроживлення, перекрити воду (зазвичай, це має зробити помічник вихователя).
13. Попередньо рекомендується нанести захисні смуги зі скотчу (паперу, тканини) на віконне скло для підвищення його стійкості до вибухової хвилі та зменшення кількості уламків і уникнення травмування дітей/дорослих у разі його пошкодження.
14. Слідувати до найближчого укриття необхідно після оголошення сигналу про повітряну тривогу найкоротшим шляхом (відповідно до ухваленого алгоритму).
15. В укритті діти не повинні переміщатися з одного приміщення в інше, а обов'язково залишатися у відведеному для групи місці під пильним наглядом вихователів, помічників вихователів та інших закріплених за групою дорослих.
16. В укритті дорослим заборонено: залишати дітей без нагляду; ходити приміщенням без потреби; вмикати/вимикати світло чи інше спеціальне обладнання; відчиняти герметичні захисні двері; шуміти та голосно розмовляти; постійно «сидіти» у телефоні.
17. Якщо укриття обладнане спеціальними захисними герметичними дверима, їх закривають як тільки укриття заповниться, і відкрити їх можна буде лише після того, як мине небезпека; відкривати двері без нагальної потреби категорично заборонено.
18. Покидати укриття можна з дозволу відповідальної особи після отримання сигналу «Відбій повітряної тривоги» (або у разі аварійного стану, що створює загрозу життю і здоров'ю громадян, наприклад, якщо в укритті сталася пожежа, підвищено концентрацію шкідливих газів, закінчується повітря тощо).
Також рекомендується:
1. Знати місце розташування укриттів поблизу місця проживання, роботи, місць частого відвідування (магазини, базар, дорога до роботи, медичні заклади тощо).
2. У разі потрапляння у район обстрілу негайно сховатись у найближчу захисну споруду цивільної оборони. У разі відсутності пристосованих сховищ, для укриття використовувати нерівності рельєфу, (канави, окопи, заглиблення від вибухів тощо). У разі раптового обстрілу - негайно лягти на землю головою в сторону, протилежну вибухам; голову прикрити руками (валізою або іншими речами). Не виходити з такого укриття до кінця обстрілу.
3. Особистий транспорт слід завжди тримати у справному стані і мати запас палива для виїзду у безпечний район.
4. При наближенні зимового періоду необхідно продумати, чим обігрівати оселю у випадку відключення/пошкодження централізованого опалення.
5. Придбати прилади (примус) для приготування їжі у разі відсутності електропостачання (газу).
6. У разі травмування чи поранення потрібно уміти надавати першу допомогу іншим людям. Викликати швидку допомогу, представників ДСНС України, органів правопорядку, за необхідності військових. Сьогодні рекомендується усім проходити навчання із надання першої медичної допомоги потерпілому.
7. У разі виявлення вибухонебезпечних предметів, негайно повідомити про це територіальні органи ДСНС та МВС за телефоном «101» та «102».

Під час воєнних дій психіка людини перебуває в постійному напруженні та стресі. Вони можуть спричинити різні реакції та мати індивідуальні фізичні прояви. І якщо людину, яка знаходиться поряд з вами, помітно «накрило» емоціями, буде корисним знати мінімальний набір прийомів першої психологічної допомоги. Всі вони залежать від конкретного стану, в якому перебуває людина, але є універсальні загальні елементи першої психологічної допомоги:

1. Залишайтеся поруч із людиною, яка потребує допомоги. Люди в кризовій ситуації тимчасово втрачають почуття захищеності та довіри. Коли ви поряд, ви можете допомогти відновити почуття впевненості та безпеки.

2. Активне слухання. Важливо уважно вислухати людину, щоб допомогти їй пережити травмуючу подію.

3. Поважайте почуття інших. Віднесіться без упередження до того, що вам кажуть.

4. Проявіть турботу та надайте практичну допомогу. Якщо хтось перебуває в кризовій ситуації, в першу чергу корисною буде практична допомога: зв'язатися з кимось, хто може побути з постраждалим і т.д.
Реакціями під час кризової ситуації можуть бути:

• страх

• ступор

• плач

• «істерика»

• панічна атака

• нервове тремтіння

• агресія

СТРАХ.

Як допомогти?

1. Покладіть руку постраждалого на зап'ястя, щоб він відчув ваш спокій. Це буде для нього сигналом, що ви поруч і він не один.

2. Дихайте глибоко і рівно. Заохочуйте постраждалого дихати в одному з вами ритмі.

3. Якщо потерпілий говорить, то слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

4. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла.

СТУПОР.

Ознаки ступору:

- різке зниження або відсутність довільних рухів та мови;

- відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотик);

- застигання у певній позі, стан повної нерухомості.

Як допомогти:

1. Підійдіть до людини, повільно візьміть за руку і запросіть йти разом з вами. Використовуйте фрази: «Тобі не можна залишатися тут», «Тобі потрібна допомога» тощо.

2. Зігніть постраждалому пальці на обох руках і притисніть їх до основи долоні.

3. Людина, перебуваючи у ступорі, може чути та бачити. Тому говоріть їй на вухо тихо, повільно та чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами добитися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння.

ПЛАЧ.

Як допомогти?

1. Не залишайте постраждалого одного.

2. Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть за руку, покладіть свою руку йому на плече або спину, погладьте по голові). Дайте відчути, що ви поряд.

3. Застосовуйте прийоми активного слухання: періодично вимовляйте «ага», «так», кивайте головою, повторюйте за людиною уривки фраз, говоріть про свої почуття та почуття постраждалого.

4. Не намагайтеся заспокоїти постраждалого. Дайте йому можливість виплакатися і виговоритися.

ІСТЕРИКА

Ознаки: надмірне збудження, безліч рухів; мова емоційно насичена, швидка; крики, ридання.

Як допомогти?

1. Видаліть глядачів, створіть спокійну обстановку. Необхідно залишитися з потерпілим наодинці, якщо це є безпечним для вас.

2. Несподівано вчиніть дію, яка може сильно здивувати (дати ляпас, облити водою, різко крикнути на людину).

3. Говоріть із постраждалим короткими фразами, впевненим тоном («Випий води», «Умийся»).

4. Після істерики настає занепад сил. Укладіть постраждалого спати.

ПАНІЧНА АТАКА.

Як допомогти?

• Попросіть людину сісти, опустити голову та впертись ногами в підлогу.

• Попросіть постраждалого зосередитися на диханні і дихати повільно.

• Переключіть увагу. Попросіть людину розповісти про те, що вона бачить та чує.

НЕРВОВЕ ТРЕМТІННЯ

Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію).

Як допомогти?

1. Візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.

2. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.

3. Не можна: обіймати потерпілого чи притискати його себе; укривати постраждалого чимось теплим; заспокоювати, говорити, щоб він узяв себе в руки.

АГРЕСІЯ.

Як допомогти?

1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.

2. Дайте людині можливість випустити емоції.

3. Доручіть роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням.

4. Демонструйте доброзичливість.

5. Намагайтеся розрядити ситуацію смішними коментарями або діями

«Як відповідати на запитання дітей про війну, розпізнати, що дитину тривожить ця тема, навіть коли вона не запитує, і яких правил потрібно дотримуватися, а чого робити не можна».
Психологічний порадник
Дати дитині відчуття безпеки
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють - отримають відповідь. Терпляче відповідати на ті самі питання знову Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, ми знаємо, як діяти в разі небезпеки і обов'язково вбережемося.
Давати тілесний контакт У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди. Підготуватися до розмови Бути готовим, коли в інформаційному полі тема існує - діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку. Відповідати лише на питання, які ставить дитина Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
Проговорювати рутинні речі Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку - адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама, як поводитись у разі небезпеки. Нагадати, хто є поруч з дитиною Дошкільнятам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є...» - перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна - це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий. На небезпечній території повторювати план дій Якщо дитина перебуває в прифронтовій зоні - говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого не можна робити.
В Ізраїлі починаючи з дитячого садочка щотижня повторюють план дій у разі теракту. Якщо дитина живе на прифронтовій території - це має бути так само. Показати згуртованість наших захисників Коли діти запитують щодо захисників, які гинуть на війні - вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?». Тоді доречно пояснити: «Захисники - люди, для яких це робота. Вони нас захищають, вони далеко (або тут, близько - якщо це прифронтова територія). Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості і спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях - треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку. Дозволити почуття Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся» - показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс - дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття. Не формувати упередження Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин. Емоційний стан важливіший за слова Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним - для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю - найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе - це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий в порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно. Звернути увагу на зміни в поведінці дитини Коли дитина не ставить запитань - це не означає, що тема її не зачіпає. Якщо тема є в інформаційному полі - дитина неодмінно з нею зіткнеться, навіть коли здається, що її це зовсім не цікавить. Це може бути одна картинка, яка потрапить у поле зору і дуже сильно налякає. У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам'ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи, гірше вчиться, не запам'ятовує, стала розсіяною. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують - поводяться, як молодші й навіть починають говорити, як малюки.
Тілесні прояви тривожності - смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез - це все ознаки, що щось відбувається. За тривожних симптомів - дотримуватися ритуалів і розмовляти Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі.
Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у садочку?» Але дитина може не пам'ятати, психіка може витіснити побачене. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити. Грати Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило - з дошкільнятами треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав'язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.
Слухати дитину уважно Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно дошкільнятам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю». Дати імпульс на дію Якщо в зоні бойових дій або на непідконтрольній території перебувають люди, яким загрожує небезпека, і діти за них переживають, слід давати імпульс на дію. Вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати і відіслати, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, поставити свічку в церкві за здоров'я..
Придумати власні ритуали Із дітьми дошкільного віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть - поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою. Називати речі своїми іменами Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав'язати страх, що спати - означає померти. Треба казати як є - людина померла, якщо дитина про це питає. Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4-5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить - що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки.
Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика, як скеля, мама, і ти в безпеці». У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого Якщо загинув хтось із близьких - важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких - це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно.
Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв'язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога. Контейнувати почуття Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини - тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.
Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем Коли поруч з дитиною нема нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з'явитись аутоагресія - ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все - привід звернутися до фахівця.

Основні завдання педагогічного колективу на літній період 2023 року в умовах воєнного стану
Консультація-інструктаж для вихователів ЗДО
1. Оздоровчі завдання: створення оптимальних умов для зміцнення здоров'я вихованців, збереження їх життя в умовах воєнного стану в Україні та подальшого формування життєвої компетентності шляхом упровадження сучасних здоров'язбережувальних та здоров'яформувальних освітніх технологій; підвищення ефективності освітньої роботи з питань цивільного захисту (особистої безпеки) та безпеки життєдіяльності дітей; дотримання розпорядку дня з урахуванням чергування фізичних, психічних навантажень та відпочинку дітей, забезпечення максимального перебування їх на свіжому повітрі; оптимізація рухового режиму та самостійної ігрової діяльності дітей протягом дня як важливої складової фізичного розвитку дошкільників; забезпечення умов для загартування дитячого організму; організація збалансованого харчування та раціонального питного режиму.
2. Освітні завдання: продовження поглибленої роботи з цивільного захисту та безпеки життєдіяльності дошкільників; закріплення, уточнення, розширення знань, умінь і навичок, набутих вихованцями упродовж навчального року, та збагачення досвіду їх застосування у різних видах діяльності; спрямування освітньої роботи на інтеграцію різних видів діяльності, реалізацію особистісно орієнтованого підходу до дітей та комплексне вирішення освітніх завдань, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти, освітньою програмою закладу; розвиток пізнавальних здібностей дошкільнят засобами ознайомлення дітей з природою влітку, використання епізодичних та довготривалих літніх спостережень, дослідницько-пошукової роботи з дошкільниками, художньої літератури; збагачення практичного досвіду дітей через залучення до різних специфічних видів дитячої діяльності: ігрової, рухової, пізнавальної, художньої, комунікативно-мовленнєвої, пошуково-дослідницької, трудової тощо; активізація взаємодії з батьками з питання забезпечення психоемоційного комфорту дитини в умовах ЗДО на початку нового навчального року.

Методичні рекомендації щодо впровадження професійного стандарту «Вихователь закладу дошкільної освіти»Додаток до листа МОН від 20.12.2022 № 1/15511-2
Загальна характеристика
І. Загальні відомості Професійний стандарт «Вихователь закладу дошкільної освіти» (далі - Професійний стандарт) розроблено відповідно до Закону України «Про освіту», Закону України «Про дошкільну освіту», затверджено наказом Мінекономіки від 19.10.2021 №755-21. Професійний стандарт складено з урахуванням нової редакції Базового компонента дошкільної освіти (далі - Державний стандарт). Цей документ розкриває зміст професійної діяльності вихователя закладу дошкільної освіти (далі - ЗДО) в межах певного виду економічної діяльності й вимоги до його кваліфікації.
Методичні рекомендації спрямовані допомогти вихователям, керівникам і засновникам закладів дошкільної освіти, відділам/управлінням/департаментам освіти й їх структурним підрозділам, центрам професійного розвитку педагогічних працівників, суб'єктам підвищення кваліфікації ознайомитись із особливостями структури, змісту Професійного стандарту та його імплементувати. Професійний стандарт містить перелік професійних компетентностей вихователя закладів дошкільної освіти, на основі яких оновлюються посадова інструкція, освітні програми й стандарти вищої та фахової передвищої освіти.
Професійний стандарт складається з 8 пунктів. Основна мета професійної діяльності вихователя окреслена в пункті
1.1. Вона полягає в організації освітнього процесу, спрямованого на виховання й навчання вихованців під час здобуття ними дошкільної освіти, формування ключових компетентностей відповідно до Державного стандарту та визначає напрямки діяльності вихователя. У пунктах 1.2-1.6 вказано назву видів економічної діяльності, секції, розділу, групи, класу економічної діяльності та їхній код; визначено, що згідно з Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», професія має такі назви і код: Вихователь - це узагальнена назва професії та типової посади; 2332 Вихователь закладу дошкільної освіти. Професійним стандартом (пункт 1.7) визначено вимоги щодо робочого місця вихователя, яке може бути розташоване в окремому приміщенні (кабінеті, кімнаті) ЗДО та оснащене предметами і засобами праці відповідно до вимог законодавства або визначеними умовами здійснення дистанційного навчання. Окреслено професійну діяльність вихователя, яка здійснюється відповідно до трудового договору та/або посадової інструкції, а також передбачає зайнятість у будівлі закладу освіти, що використовується в освітньому процесі та за межами будівлі закладу освіти. Вихователь безпосередньо підпорядковується керівнику закладу дошкільної освіти, а також керівнику структурного підрозділу закладу освіти (у разі його наявності). У пункті 1.8 Професійного стандарту розкрито умови праці, порядок оплати, тривалість робочого часу, відпочинку, інші умови, які визначаються законодавством про працю у сфері освіти. А також зазначається, що педагогічна діяльність вихователя пов'язана з підвищеним рівнем психофізіологічного та емоційного навантаження. Режим роботи визначається правилами внутрішнього розпорядку, колективним договором (у разі наявності), іншими нормативними документами ЗДО та чинним законодавством. У пункті 1.9 Професійного стандарту чітко визначені умови допуску на посаду вихователя ЗДО. Перелік документів, що підтверджують професійну та освітню кваліфікацію вихователя, її віднесення до рівня Національної рамки кваліфікацій (далі - НРК) подано в пункті 1.10.

ІІ. Навчання та професійний розвиток вихователів закладів дошкільної освіти Професійним стандартом передбачено пункт «Навчання та професійний розвиток». У пункті 2.1 сформульовано вимоги до освіти вихователя, зокрема щодо первинної професійної підготовки. На посаду вихователя приймають осіб, які мають: вищу або фахову передвищу освіту за спеціальністю 012 Дошкільна освіта та/або професійну кваліфікацію вихователя; вищу або фахову передвищу освіту за іншою спеціальністю галузі знань 01 Освіта/Педагогіка за умови професійної кваліфікації вихователя. Регламентовані засади професійного розвитку педагогічних працівників, у тому числі й у галузі дошкільної освіти, визначаються ст. 59 Закону України «Про освіту», ст.60 Закону України «Про вищу освіту», ст. 24 Закону України «Про фахову передвищу освіту». Професійний стандарт (пункт 2.2) окреслює особливості підвищення кваліфікації вихователів без присвоєння нового рівня освіти. Зокрема, підвищення кваліфікації педагогічних працівників ЗДО є обов'язковим і становить не менше ніж 120 годин на п'ять років, не рідше ніж один раз на п'ять років.
ІІІ. Нормативно-правова база, що регулює відповідну професійну діяльність Відповідно до пункту 3 Професійного стандарту, професійна діяльність вихователя регулюється чинним законодавством та діючими нормативно-правовими актами. Нормативний супровід представлено в Професійному стандарті. ІV. Загальні компетентності У пункті 4 Професійного стандарту окреслено загальні компетентності вихователя закладу дошкільної освіти, якими він має володіти, а саме: громадянська, соціальна, культурна, лідерська, підприємницька, етична. Розкрито зміст цих компетентностей і для зручності їх використання, присвоєно умовне позначення. V. Перелік трудових функцій професійних компетентностей (за трудовою дією або групою трудових дій, що входять до них), умовні позначення трудових функцій Пункт 5 дає роз'яснення про трудові функції вихователя, зміст професійних компетентностей. Кожна трудова функція має своє умовне позначення - А, Б, В, Г. Професійні компетентності розподілені за трудовими функціями, мають відповідні умовні позначення - А 1, А 2 і т.п. Зокрема, трудова функція «Організація, забезпечення та реалізація освітнього процесу», позначена літерою А. Ця функція потребує наявності прогностичної (А1), організаційної (А2), оцінювально-аналітичної (А3) та предметно-методичної (А4) компетентностей. Трудова функція «Участь у створенні, підтримці та розвитку здорового, безпечного, розвивального, інклюзивного освітнього середовища», позначена літерою Б. Ця функція потребує наявності здоров'язбережувальної (Б1) та проектної (Б2) компетентностей. Трудова функція «Партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу», позначена буквою В. Ця функція потребує наявності психо-емоційної (В1), педагогічного партнерства (В2) та морально-етичної (В3) компетентностей. Трудова функція «Професійний розвиток та самовдосконалення», позначена буквою Г. Ця функція потребує наявності здатності до навчання впродовж життя (Г1) та інформаційно-комунікаційної (Г2) компетентності. Загалом прописано 11 професійних компетентностей, що розкриваються через здатності, знання та вміння, якими має володіти вихователь.
VІ. Опис трудових функцій (трудові функції; предмети і засоби праці; професійні компетентності; знання, уміння та навички) У пункті 6 подано кодифікований опис трудових функцій вихователя. У цьому ж розділі визначено предмети і засоби праці (обладнання, устаткування, матеріали, інструменти), якими мають бути забезпечені вихователі. Розкрито професійні компетентності, знання, уміння та навички, що допоможуть у виконанні цих функцій.
VІІ. Орієнтовний опис професійних компетентностей вихователя відповідно до кваліфікаційних категорій педагогічних працівників У пункті 7 професійні компетентності вихователя структуровано за кваліфікаційними категоріями: спеціаліст, спеціаліст ІІ категорії, спеціаліст І категорії, спеціаліст вищої категорії.
VІІ. Дані щодо розроблення та затвердження професійного стандарту Пункт 8 містить інформацію щодо розробників Професійного стандарту, його затвердження. Зазначено, що дана редакція Професійного стандарту чинна до грудня 2026 року.
Використання Професійного стандарту
І. Використання Професійного стандарту керівниками (директорами) закладів дошкільної освіти Професійний стандарт використовується керівниками (директорами) закладів дошкільної освіти під час: - прийняття особи на посаду; - встановлення відповідності вихователя займаній посаді; - визначення умов, предметів і засобів праці вихователя; - розроблення посадової інструкції вихователя; - планування підвищення кваліфікації вихователів; - проведення атестації; - інформаційно-роз'яснювальної роботи з батьками вихованців, педагогічними працівниками, громадськістю. Під час прийняття особи на посаду та встановлення відповідності вихователя займаній посаді, керівник, відповідно до Професійного стандарту, враховує умови допуску (п. 1.9), документи, що підтверджують професійну й освітню кваліфікацію (пункт1.10). Під час розроблення та оновлення посадової інструкції вихователя керівник бере до уваги весь зміст Професійного стандарту, враховуючи основну мету професійної діяльності (пункт 1.1), місце професії (пункт 1.7), умови праці (пункт 1.8), нормативно- правову базу, що регулює професійну діяльність (пункт 3), професійні компетентності та трудові функції (пункт 5, 6). Педагогічні працівники самостійно обирають конкретні форми, види, напрями та суб'єктів надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації з урахуванням вимог Професійного стандарту (пункт 2.2), чинного законодавства (пункт 3), особистісних і професійних інтересів та рівня сформованості їхніх професійних компетентностей (пункт 7). При визначенні умов, предметів і засобів праці (обладнання, устаткування, матеріали інструменти), якими мають забезпечити вихователів, та організовуючи їх робоче місце, керівники (директори) ЗДО керуються вимогами Професійного стандарту (пункт 1.7, 1.8). Доцільним є врахування поданого у Професійному стандарті орієнтовного опису професійних компетентностей вихователя, відповідно до кваліфікаційних категорій (пункт 7) і його застосування під час атестації. Це дасть можливість уніфікувати вимоги до визначення рівня загальних і професійних компетентностей вихователя. Плануючи засідання педагогічної ради та методичні заходи, доцільно включати питання щодо впровадження Професійного стандарту з метою підвищення поінформованості педагогів. Інформаційно-роз'яснювальна робота, яку, в межах своїх посадових обов'язків проводять директори (керівники) ЗДО серед засновників, батьків (або законних представників дитини), громадськості організовується з метою кращого розуміння ними сучасного професійного профілю вихователя закладу дошкільної освіти, його трудових функцій та професійних компетентностей.
ІІ. Використання Професійного стандарту вихователями-методистами закладів дошкільної освіти Професійний стандарт використовується вихователями-методистами закладів дошкільної освіти за наступними напрямами: - підвищення якості професійної діяльності вихователя; - підтримка вихователів під час складання плану самоосвіти; - підвищення якості освітнього процесу, вивчення його стану; - координація роботи команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, - сприяння створенню професійних спільнот; - здійснення інформаційно-роз'яснювальної роботи з батьками вихованців, педагогічними працівниками, громадськістю; - підготовка до атестації. Вихователь-методист здійснює координацію та методичний супровід професійного зростання вихователів, вивчає та популяризує кращий досвід роботи, мотивує до самоосвіти та сприяє розвитку їхніх професійних компетентностей через реалізацію вищезазначених напрямів. Імплементація Професійного стандарту в методичну систему закладу дошкільної освіти створює середовище, сприятливе для розвитку особистості вихователя, його професіоналізму, майстерності, мотивації до творчості й підвищення кваліфікації. Один із чинників розвитку професійної компетентності педагога є самоосвіта. Відповідно до пункту 6 Професійного стандарту вихователь виконує трудові функції, спираючись на низку, передбачених професійними компетенціями, знань, умінь і навичок. Правильний вибір теми самоосвіти вихователя, керуючись Професійним стандартом, сприятиме підтримці його професійного розвитку на основі професійних інтересів, індивідуального досвіду й фахової майстерності. Під час планування освітнього процесу, складання плану роботи закладу на рік, залучення вихователів у робочі групи (динамічні, творчі, проблемні та інш.) вихователь- методист враховує окреслені Професійним стандартом трудові функції, знання, уміння та навички вихователів (пункт 6). Це також дозволить сформувати міждисциплінарну команду фахівців під час психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами.
ІІІ. Використання Професійного стандарту вихователями ЗДО Основні напрями впровадження Професійного стандарту вихователями ЗДО: - самооцінювання власної професійної діяльності; - планування та реалізація індивідуального професійного розвитку; - підвищення кваліфікації й атестація. При самооцінюванні власної професійної діяльності вихователі можуть проаналізувати відповідність своїх професійних компетентностей, знань, умінь і навичок до тих, які представлено в Професійному стандарті. Особливої уваги заслуговує пункт 6, який містить детальний опис трудових функцій та професійних компетентностей. Самооцінювання може відбуватися у довільній формі, шляхом самоаналізу, що дозволить визначити сильні та слабкі сторони власної професійної діяльності та спрогнозувати індивідуальну траєкторію подальшого розвитку. Професійний розвиток відбувається як процес взаємного підсилення особистісних і професійних якостей вихователя та стає потужною рушійною силою для його професійного зростання. Ефективним інструментом поширення кращих практик є участь педагогів у фахових конкурсах, виставках, створенні та популяризації власних сайтів, телеграм-каналів, тощо. Професійне моделювання та прогнозування очікуваних результатів сприяє індивідуальному професійному розвитку з урахуванням вимог Професійного стандарту. Підвищення кваліфікації вихователя відбувається відповідно до Порядку підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 800 «Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних та науково- педагогічних працівників» та Професійного стандарту (пункт 2.2).
Згідно з Порядком і Професійним стандартом мінімальна кількість годин підвищення кваліфікації становить 120 годин за п'ять років, яка відбувається не рідше одного разу на п'ять років. Порядком передбачено обов'язкове підвищення кваліфікації з питань освіти дітей з особливими освітніми потребами, яке становить не менше 10 відсотків від загальної кількості годин. Обираючи програму підвищення кваліфікації, доцільно зважити на відповідність її змісту і вимог до характеристики знань, умінь і навичок, передбачених Професійним стандартом.
ІV. Використання Професійного стандарту практичними психологами закладів дошкільної освіти
Основні напрями використання Професійного стандарту практичними психологами ЗДО:
- консультативна підтримка вихователів з питань особистісного та професійного розвитку; - психологічна діагностика та аналіз динаміки професійного розвитку вихователів; - попередження та профілактика професійного вигорання вихователів; - психологічна просвіта. Надаючи консультативну підтримку вихователям з питань особистісного та професійного розвитку, проводячи психологічну діагностику, практичним психологам доцільно звернути увагу на ті здатності педагога, які становлять підґрунтя для розвитку загальних компетентностей, окреслених у Професійному стандарті (розділ 4). Обираючи напрями психологічної просвіти, доречно врахувати компетентності виокремленні у Професійному стандарті вихователя (розділ 6) у межах трудової функції «Партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу»: - психо-емоційна компетентність (В1), що складається із здатності до самоконтролю, саморегуляції та толерантної взаємодії (В1.1), до швидкого реагування на зміни, гнучкість, адаптивність і стресостійкості (В1.2); - педагогічне партнерство (В2), що складається із здатності до ефективної співпраці та комунікації в професійній діяльності (В2.1), здатності залучати учасників освітнього процесу на засадах партнерства та взаємної відповідальності (В2.2), здатності до командної взаємодії (В2.3); - морально-етична компетентність (В3), що складається із здатності враховувати культурні, релігійні, соціальні та мовні особливості родини під час освітнього процесу та здійснювати його незалежно від власних поглядів, стереотипів та упереджень (В3.1). Систематична робота з попередження та профілактики професійного вигорання допоможе вихователям у розвитку професійних компетенцій, передбачених Професійним стандартом. Дієвими прийомами є оптимізація режиму роботи та відпочинку, навчання методикам релаксації та саморегуляції психічних станів, розвиток навичок конструктивних та успішних моделей поведінки, розрахунок та розподіл навантаження, зниження конфліктності на роботі, активна участь у групових формах психологічної допомоги, тренінгах тощо. Психологічна просвіта спрямовується на підвищення обізнаності вихователів щодо психологічних механізмів професійного та особистісного розвитку відповідно до Професійного стандарту.
V. Використання Професійного стандарту закладами вищої, фахової передвищої освіти Основні напрями використання Професійного стандарту закладами вищої, фахової передвищої освіти: - унормування вимог Професійного стандарту та Стандарту вищої освіти за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта», внесення змін в освітньо-професійні програми (далі - ОПП) за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта»; - врахування змісту Професійного стандарту при плануванні варіативної складової ОПП за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта». У Законі «Про вищу освіту» зазначено, що освітні програми, які передбачають присвоєння професійних кваліфікацій, мають забезпечувати виконання вимог відповідних професійних стандартів. Стандарт вищої освіти за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта» містить перелік компетентностей випускника за освітньо- професійною та освітньо-науковою програмами. Важливо синхронізувати цей перелік із Професійним стандартом та врахувати в програмових результатах навчання. ОПП, за якими здобувають освіту майбутні вихователі ЗДО, передбачають опис загальних та професійних компетентностей, що формуються за час навчання. Врахування вимог Професійного стандарту при розробці та оновленні таких програм, опора на представлені формулювання й опис компетентностей, використання кодифікацій сприятимуть підвищенню практичної складової ОПП та імплементації Професійного стандарту. Планування варіативної складової ОПП доцільно проводити відповідно до пункту 6 Професійного стандарту. Це сприятиме формуванню у здобувачів освіти тих професійних компетенцій, які дозволяють виконувати передбачені трудові функції. Навчання в закладі вищої освіти набуде більш практико-орієнтованого спрямування. Адаптаційний період при вступі на роботу скоротиться. VІ. Використання Професійного стандарту суб'єктами підвищення кваліфікації Основні напрями використання Професійного стандарту суб'єктами підвищення кваліфікації: - розробка програм підвищення кваліфікації; - планування неформальної освіти. Постійне підвищення кваліфікації вихователів є провідною позицією Професійного стандарту (розділ 2). Відповідно Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників вихователі ЗДО можуть обирати суб'єкта підвищення кваліфікації, актуальний для них напрям та здійснювати підвищення кваліфікації в межах передбаченої кількості годин та періодичності. Основна мета підвищення кваліфікації з урахуванням Професійного стандарту - орієнтація вихователів на освіту протягом життя, на розвиток окреслених професійних компетентностей, на формування необхідних знань, умінь і навичок для успішної практичної діяльності. Професійний стандарт обов'язково враховується всіма суб'єктами підвищення кваліфікації під час розробки програм підвищення кваліфікації для вихователів ЗДО. Такі програми мають містити перелік передбачених Професійним стандартом професійних компетенцій, які вихователі розвивають або формують протягом навчання. Для їх формулювання доречним є застосування назв та кодифікації, які використано в Професійному стандарті. Згідно з Порядком обов'язковою складовою підвищення кваліфікації (не менше 10 відсотків) є напрям щодо роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Звертаємо увагу, що у Професійному стандарті інклюзивну складову не виокремлено, але вона є наскрізною трудової функції «Організація, забезпечення та реалізація освітнього процесу» (А) й розкривається через такі професійні компетентності як здатність дотримуватись нормативно-правових вимог щодо організації інклюзивного навчання під час професійної діяльності (А2.4.У1); виявляти наявність особливих освітніх потреб у здобувачів освіти (А2.4.У2); обирати та застосовувати ефективні форми, методи, засоби та способи організації навчання дітей з особливими освітніми потребами (А2.4.У3); організовувати соціальні відносини в дитячому колективі на засадах недискримінації та залучати дітей до спільних видів діяльності (А2.4.У4); здійснювати адаптацію і модифікацію освітнього процесу відповідно до потреб та можливостей дітей з особливими освітніми потребами (А.2.4.У5). Саме ці формулювання мають бути в пріоритеті для розробки програм. З опорою на Професійний стандарт плануються заходи неформальної освіти, організовується науково-методичний супровід професійного зростання педагогів. Вихователів доречно знайомити з Професійним стандартом, його структурою, перевагами, шляхами імплементації в практичну діяльність. Зміст формальної та неформальної освіти вихователів узгоджується зі змістом Професійного стандарту.
VІI. Використання Професійного стандарту центрами професійного розвитку педагогічних працівників Основні напрями використання Професійного стандарту центрами професійного розвитку педагогічних працівників (далі - Центр): - консультативна та психологічна підтримка вихователів у визначенні індивідуальної траєкторії професійного розвитку - узагальнення та поширення інформації з питань професійного розвитку вихователів ЗДО. Відповідно до Положення про центр професійного розвитку педагогічних працівників основними завданнями центру є сприяння професійному розвитку педагогів, їх психологічна підтримка та консультування. Професійний стандарт визначає напрями цієї діяльності в роботі з вихователями ЗДО. У цьому контексті консультативна та психологічна підтримка має розглядати питання щодо побудови траєкторії професійного розвитку вихователів відповідно до розділів Професійного стандарту й означених в ньому професійних компетентностей. Сприяє практичному набуттю вихователями тих умінь і навичок, які допоможуть відповідати вимогам Професійного стандарту. Центр сприяє поширенню інформації з питань професійного розвитку педагогів, спираючись на зміст Професійного стандарту вихователя. VІІІ. Використання Професійного стандарту професійними педагогічними спільнотами Основні напрями використання Професійного стандарту професійними педагогічними спільнотами: - узагальнення фахової інформації для впровадження в практику; - окреслення тематики та формату зустрічей; - укладання рекомендацій та напрямків обміну досвідом; - захист професійних прав та юридична підтримка учасників. Професійні педагогічні спільноти, товариства (об'єднання, групи) створюються завдяки спільним інтересам учасників за родом їх професійної діяльності. Вони об'єднують однодумців, там можна знайти фахову інформацію, практичну допомогу, цікаві розробки й обмінятись досвідом. Зміст Професійного стандарту дозволить окреслити коло діяльності спільноти, допоможе вихователям набути необхідного практичного досвіду, сприятиме розвитку фахової компетентності. Педагогічні спільноти, утворені на рівні закладу або громади узагальнюють фахову інформацію, яка сприятиме розвитку професійних компетентностей вихователів відповідно до Професійного стандарту. Поширюють інформацію в цікавій формі учасникам, сприяючи її впровадженню в практичну діяльність. Професійний стандарт містить інформацію, яка допоможе в захисті прав та юридичній підтримці вихователів щодо дотримання умов праці, допуску до роботи, підвищення кваліфікації, організації робочого місця, визначення трудових функцій. Успіх сприйняття та впровадження Професійного стандарту вихователя залежить від командної роботи та партнерської взаємодії всіх зазначених вище категорій педагогічних працівників.

За данимиЮНІСЕФ, майже 70% дітей по всьому світу потерпають відцькування з боку однолітків. А Україна посідає одне з чільних місць серед європейських країн з найвищим рівнембулінгу.

Верховна Рада України 18 грудня 2018 року прийнялаЗакон України № 8584 «Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів щодо протидії булінгу», який впершевизнав юридично це поняття в українському законодавствіта передбачає відповідальність не тільки за вчинення, але йза приховування випадків булінгу.

6 порад батькам, щоб дитина не стала жертвою булінгу:

1.Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки булінгу.

2. Щодня розмовляти з дитиною про її справи в школі. Це кілька хвилин на день про те, як і з ким дитина проводить час у школі, що відбувається дорогою додому тощо. За розмовою спостерігати за настроєм дитини. За можливості відвідувати дитину у школі, зустрічати її зі школи.

3. Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань. Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви допоможете у будь-якій ситуації.

4. Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами. Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити ліміт часу роботи в мережі.

5. Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з однолітками.

6. Якщо ваша дитина вже стала жертвою шкільного булінгу, за жодних умов не можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над дитиною. Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля адміністрацію навчального закладу.

ЕСЕRS-3 - це надійна міжнародна методика, якій довіряють у понад 30 країнах світу. Відповідно до цієї методики спілкування з дорослими та однолітками - важлива умова розвитку мовлення дитини, і дуже велике значення має щоденна взаємодія педагогів та іншого персоналу ЗДО з дітьми для вдосконалення вміння висловлювати власні думки, почуття, збагачення словникового запасу та розвитку грамотності.
Параметри, які свідчать про високу якість освітньої послуги для розвитку комунікативних умінь дошкільників: допомога дітям у розширенні словника; заохочення дітей до спілкування; використання книжок у роботі з дітьми; заохочення дітей до користування книжками; знайомство з друкованим текстом.
Допомога дітям у розширенні словника: основні орієнтири на практиці Дорослі щоденно розширюють, уточнюють і активізують словниковий запас дітей, формують багате, змістовне, різноманітне за словниковим складом мовлення: - зрозуміло пояснюють дітям значення незнайомих слів і нові значення знайомих слів. Наприклад, «Дощ - це краплинки води, які випадають із хмар»; - використовують різні способи пояснення дітям значення слів. Наприклад, щоб пояснити дітям значення слова «ґудзик», показують картинку чи предмет, або ж вводять це слово у речення; - візуальне оформлення простору сприяє активізації словникового запасу дітей: малюнки дітей, фотографії родин, календар погоди тощо; - доповнюють сказане дітьми. Наприклад, дитина говорить: «Ластівка швидко літає», а дорослий доповнює: «Ластівки їдять комах. Ці пташки створюють гніда з грудочок землі. Ластівки - це перелітні птахи. Восени вони збираються у великі зграї і відлітають зимувати в інші країни»; - в розмовах із дітьми використовують різноманітні слова. Наприклад, уживають близькі за значенням слова: говорити, казати, розмовляти - та пояснюють дітям їхні значення; - під час ігор та виконання дітьми повсякденних практик особистого догляду дорослі вживають багато описових слів, наприклад: «З крану тече прозора чиста безбарвна вода», «Ми гратимемо в гру круглим шкіряним футбольним м'ячем». Заохочення дітей до спілкування: основні орієнтири на практиці
Дорослі завжди відповідають на запитання дітей: - виявляють інтерес і чуйність, спонукають ініціювати розмови, ставити запитання; - позитивно реагують, коли діти щось просять, показують чи розповідають, виявляють щиру зацікавленість та активно слухають. Дорослі запитують дітей: - ставлять запитання, які вимагають повних і розширених відповідей. Наприклад, можуть бути запитання, які починаються зі слів: «Як ти думаєш...», «Якщо...», «Чому...», «Розкажи мені, будь ласка, про...»; - враховують особливості мовленнєвого розвитку дітей під час індивідуального спілкування. Дорослі розмовляють із дітьми та сприяють спілкуванню між ними: - у групі панує доброзичлива атмосфера, діти вільно спілкуються; - спілкування з дітьми відбувається під час ігор у приміщенні, на майданчику, під час виконання повсякденних практик особистого догляду; - обирають цікаві для спілкування з дітьми теми (про дім, сімейне життя, суспільну діяльність, емоції та почуття тощо); - дітям допомагають спілкуватися одне з одним, наприклад: підбирають влучні слова для висловлення думок і емоцій, вирішення конфліктів, нагадують про необхідність казати: «Перепрошую», «Дякую»; - дітям допомагають брати участь у розмовах на цікаві теми.
Використання книжок у роботі з дітьми: основні орієнтири на практиці Дорослі читають дітям книжки, спонукають до самостійного користування книжками: - виразно читають книжки (всім дітям групи, кільком дітям, одній дитині); - разом із усіма дітьми обговорюють зміст книжок; - книги, які читають дітям, стосуються їх щоденної діяльності або теми, яка вивчається; - діти разом із дорослими шукають у книжках відповіді на питання чи інформацію про речі, які їх цікавлять; - діти роздивляються книжкові ілюстрації, розмірковують, про що буде йти мова у книзі; - дітям пропонують вигадувати власні історії та розігрувати прослухані. Заохочення дітей до користування книжками: основні орієнтири на практиці У групі (вдома) є широкий вибір книжок, якими можуть користуватися діти: - є місце, де діти можуть переглядати книжки, читати одне одному або слухати вихователя; - дітям доступні книги, які стосуються поточної діяльності, наприклад, теми, яка вивчається, або важливих подій у житті громади; - діти можуть вільно брати книги, які зручно розташовуються на полицях з добре видимими обкладинками; - діти без перешкод можуть самостійно дістати з полиці будь-яку книгу.
Знайомство з друкованим текстом: основні орієнтири на практиці Дорослі підтримують інтерес дитини до друкованого слова: - у зручних для огляду місцях розташовані мальовані/друковані матеріали, що стосуються теми, яку вивчають діти; - місця розташування іграшок та матеріалів для мистецтва, полиці з книжками підписані й мають відповідні піктограми; - дітям показують літери та слова під час читання текстів; - дітям допомагають співвідносити звуки з буквами чи словами; - дітям одночасно показують і зачитують меню; - записують зі слів дітей назви їх мистецьких робіт, пишуть ім'я дитини на кожній роботі; - роблять графіки і схеми на основі роботи дітей у групі; - дітей заохочують писати самостійно у власноруч створених книжечках.

https://mon.gov.ua/ua/osvita/doshkilna-osvita/ecers-shkala-ocinyuvannya-seredovisha-rannogo-ditinstva

Сьогодні, коли ми живемо у стані війни, дуже часто приходиться працівникам ЗДО та дітям ховатися в укриттях, аби зберегти свої життя. В Україні працює мобільний застосунок «Повітряна тривога», який сповіщає про небезпеку у конкретному регіоні. Його можна завантажити у Gogle Play Market та AppStore. Характер небезпек щоразу змінюється, тому надзвичайно важливо говорити з дітьми про нові правила поведінки, а саме - в укритті.
Освітнє середовище - внутрішній простір укриття, у якому перебувають дошкільники у нових соціальних умовах воєнного стану, має бути: - безпечним; - комфортним; - інформативним; - цікавим; - змістовним; - стимулювати когнітивний, емоційно-ціннісний та діяльнісно-поведінковий розвиток дітей та містити все необхідне обладнання для організації освітнього процесу. Рекомендується облаштувати в укриттях різні ігрові осередки: куточок творчості; осередок читання і письма; сенсорно-пізнавальний осередок; осередок настільно-друкованих ігор (пазли, мозаїка, шашки, шахи та ін.) та дидактичних ігор (з різних освітніх напрямів); театральний осередок; осередок художньої/ручної праці (поробки з паперу, ниток, тканини, природнього матеріалу) тощо. Доцільно використовувати технічні засоби навчання (ноутбук, телевізор, магнітофон, мультимедійна дошка тощо). В укритті мають бути запаси води та їжі, спальні місця для дітей, столи та стільці для занять, засоби гігієни та захисту, аптечка тощо.
Сьогодні дуже важливо дотримуватися правил поведінки в укритті як для дорослих, так і дітей. Правила поведінки для дорослих: Після ранкової зустрічі дітей та складання списку усіх присутніх, помічник вихователя має віднести «рюкзачки безпеки» дітей та «рюкзачок безпеки групи» в укриття (та забрати їх з укриття наприкінці робочого дня); Слідувати до найближчого укриття необхіднопісля оголошення сигналу про повітряну тривогу. Повідомтепро сигнал колег по роботі. Потрібно швидко одягнутися та одягти дітей, перевірити наявність пришитих з внутрішньої сторони одягу у дітей нашивок, на яких зазначено: прізвище, ім'я, по-батькові, адреса, вік, номер домашнього телефону. Покидаючи групове приміщення, закрийте усі вікна і двері, вимкніть світло, електроживлення, перекрийте воду. Допоможіть дітям під час руху, вчіть їх не штовхатися, а йти у колоні один за одним. Евакуацію з укриття потрібно виконувати у такій послідовності: - першими в укриття заходить декілька дорослих, які вмикають світло, ще раз перевіряють (після ранішнього обходу) відсутність сторонніх предметів в укритті, і починають приймати дітей, супроводжуючи їх на заздалегідь визначені для кожної вікової групи місця; - попереду колони дітей іде декілька дорослих для того, щоб надати їм допомогу під час руху та опускання в укриття. Заходьте до укриття організовано, без паніки. Заборонено брати до укриття громіздкі речі, речі із сильним, різким запахом і легкозаймисті речовини. Якщо укриття обладнане спеціальними захисними герметичними дверима, їх закривають як тільки укриття заповниться, і відкрити їх можна буде лише після того, як мине небезпека. В укритті зберігайте спокій, не панікуйте, не поширюйте неперевірену та неправдиву інформацію. Проводьте змістовну, заздалегідь продуману освітню роботу з дітьми в ігрових осередках. Не зловживайте переглядом новин та різних повідомлень у мобільному телефоні, а приділяйте максимум уваги дітям. Кожна вікова група має бути забезпечена своїми місцями для сидіння, ігор-занять, лежання, і дорослі за цим уважно слідкують. Діти не повинні переміщатися з одного приміщення в інше, а обов'язково залишатися у відведеному для групи місці під пильним наглядом вихователів, помічників вихователів та інших закріплених за групою дорослих. Періодично вихователі перевіряють кількість дітей відповідно до сьогоднішнього спискового складу та запитують про самопочуття кожну дитину. Обов'язково заздалегідь створіть вайбер-групу батьків своїх вихованців та підтримуйте з ними тісний зв'язок. Надавати психолого-педагогічну підтримку дітям; добре, коли в укритті з дітьми працює практичний психолог (індивідуально чи у малих групах). Пам'ятайте, дорослі, що невимушена бесіда із дитиною може врятувати їй життя. Частіше говоріть з дітьми про важливі теми - їм також страшно, як і нам. Важливо навчити їх правильно діяти в небезпечних ситуаціях, а для цього відводьте декілька хвилин вашого перебування з дітьми в укритті. Вукриттідорослим заборонено: - ходити приміщенням без потреби; - самовільно заходити до службових приміщень; - вмикати/вимикати світло чи інше спеціальне обладнання; - відчиняти герметичні захисні двері; - шуміти та голосно розмовляти; - курити; - розпалювати вогонь. Покидати укриття можна з дозволу відповідальної особи після отримання сигналу «Відбій повітряної тривоги» (або у разі аварійного стану,що створює загрозу життю і здоров'ю громадян, наприклад, якщо в укритті сталася пожежа, підвищено концентрацію шкідливих газів, закінчується повітря тощо). Якщо основні виходи не можна використовувати, евакуацію дітей потрібно проводити через аварійні виходи. (У разі завалу укриття або його пошкодження, відповідальні особи, не чекаючи допомоги ззовні, мають організувати роботи щодо виходу із нього та за потреби залучити людей, які там перебувають). Заповнене дітьми та працівниками ЗДО укриття необхіднодвічі на день прибирати з використанням дезінфікуючих засобів. Правила поведінки в укритті для дітей: Уважно дотримуйся усіх вказівок дорослих, будь слухняним і стриманим. По коридору рухаємося групою: не біжимо, щоб не постраждати; не кричимо, щоб було добре чути вихователя; не штовхаємося і не повертаємося назад, щоб залишатися у безпеці. Зберігай спокій, адже нас оберігають наші сильні, мужні і відважні ЗСУ. Візьми в укриття свій «рюкзачок безпеки». (- Тобі обов'язково допоможуть у цьому вихователь або помічник вихователя). Якщо відчуваєш тривожність, глибоко дихай, розмовляй з дорослими, співай улюблену пісню, наприклад, «Ой, у лузі червона калина» чи іншу улюблену; спробуй потерти свої долоньки. В укритті можеш знайти собі справу за інтересами: тихо гратися з друзями, малювати, писати, слухати казку чи цікаву розповідь, дивитися мультфільм по мобільному телефону тощо. Будь уважним на занятті, яке проводить вихователь (музкерівник, інструктор з фізкультури, практичний психолог); у них ти можеш запитати про все, що тебе цікавить. Якщо хочеш у туалет, попити води чи з'їсти печива - звернися з проханням до помічника вихователя. Якщо тобі холодно чи сумно - скажи про це дорослим, вони тебе обов'язково обігріють і розрадять. Небери до рук незнайомих предметів: цеможе бути загрозою для здоров'я тажиття. В укритті дітям заборонено: - ходити та бігати приміщенням без потреби; - без дозволу вихователя покидати групу та своє місце відпочинку; - самовільно іти в туалет чи заходити до інших приміщень; - вмикати/вимикати світло чи інше обладнання; - відчиняти/зачиняти захисні двері; - шуміти, голосно сміятися та розмовляти, вередувати. Покидати укриття можна після сигналу «Відбій повітряної тривоги» з дозволу дорослих та разом з вихователями і дітьми своєї групи. Після себе усе прибери! Пам'ятайте, дорослі, що дітей у ЗДО, тим більше в укритті, не можна залишати ні на хвилину! Ви несете відповідальність за їхню безпеку і життя!
Над правилами попрацювала вихователь-методист Альона ТИЩУК