Новини проекту
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 3 людини
Офіційне найменування:
Комунальний заклад Соболівської сільської ради "Соболівський заклад дошкільної освіти "Сонечко""
Тип навчального закладу:
Установа дошкільної освіти
Населений пункт:
с. Соболівка
Адреса:
23820 Вінницька обл. Теплицький р-н. с.Соболівка вул. 40-річчя Перемоги ,37
Телефон:
04353 3-16-89
E-mail:
dnz.ponik@gmail.com
Шановні гості!
   Ми раді вітати вас на офіційному веб-сайті
Соболівського закладу дошкільної освіти "Сонечко" 
Теплицького району Вінницької області.

   Дякуємо, що завітали до нас :)

Навчально-методичні ресурси
Збірка есе “Мережевий”
Збірка есе «Мережевий» – запрошення заглибитись у можливості та виклики цифрового простору та цифрових пристроїв, відшукати натхнення та ідеї як для повсякденного, так можливо і професійного життя.
Мереживий – це 10 есе, кожне з яких присвячено окремій темі. Приватність в цифрову еру, розвиток дитини та цифрові пристрої, цифровий світ як «іквалайзер» для людей з інвалідністю, інфлюенсери та зміна ставлень до загроз та можливостей інтернету, привабливий дизайн девайсів та цифрового світу

Навчально-методичний посібник “Онлайк”
Джерело: https://www.osce.org/files/f/documents/0/f/483533.pdf

У посібнику містяться детально розроблені вправи й інформаційні матеріали для висвітлення теми безпечної поведінки в інтернеті у професійній діяльності з дітьми, молоддю та професійними спільнотами. Посібник також містить теоретичний матеріал про безпечну поведінку в інтернеті, опис занять і тренінгових вправ з розвитку компетентностей безпечної поведінки в інтернеті:

«Повага до прав людини онлайн»;
«Участь онлайн»;
«Збереження здоров’я під час роботи з цифровими пристроями»;
«Звернення по допомогу та захист».
Використовувати вправи можна окремо чи адаптувати їх відповідно до потреб цільової аудиторії – дітей, молоді, батьків та/чи осіб, що їх замінюють, освітянської й бібліотечної спільнот, працівників і працівниць молодіжної, соціальної, правоохоронної сфер.

Робочий зошит для підлітків the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо)
Джерело: http://www.webwewant.eu/documents/10180/945868/WebWeWant_youthUA.pdf/b5d8c012-ff53-40d0-967e-e0dc32ffcb22

Посібник створений молодими людьми для молоді, спрямований на вивчення прав та обов’язків в Інтернеті та заохочення до роздумів про поведінку в Інтернеті.

Запропоновані 18 завдань допоможуть підліткам перевірити свої навички, дізнатися більше про свої права в онлайн-світі.

Посібник для вчителів the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо).
Джерело: http://www.webwewant.eu/documents/10180/973204/Handbook_teachers_lesson_plans_all_UA.pdf/87b2bd1c-bcab-4701-8017-19dff1887003

Посібник містить плани уроків, що пропонують ідеї та заходи, щоб заохотити молодь розвивати навички творчого та критичного мислення, необхідні для повноцінного життя в світі.

Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освітинавчально-методичного посібника та робочого зошита„Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want).
Джерело: https://betterinternetcentre.org/wp-content/uploads/2019/11/WWW_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-BetterInternetCentre.pdf

Рекомендації містять практичні пропозиції для інтегрування занять, представлених у навчально-методичному посібнику та завдань у робочому зошиті „Інтернет, який ми хочемоˮ (Тhe Web We Want) в навчальні програми з предметів в закладах освіти України.

Посібник з протидії мови ненависті «Закладинки»
Джерело: https://goo.gl/GZNQYf

Посібник містить 24 приклади вправ з теми протидії мові ненависті онлайн через навчання з прав людини. У вправах розкриваються теми мови ненависті онлайн, прав людини в Інтернеті, свободи вираження поглядів, приватного життя і безпеки, інтернет-грамотності, демократії та участі.

Ресурси від організації “Ла-Страда Україна”:
Методичні рекомендації «Небезпечні квести для дітей: профілактика залучення» – https://bit.ly/39GpVHZ⠀

Навчально-методичний посібник «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе», в якому розміщено заняття для учнів та учениць «Протидія кібербулінгу або лайфхак, як користуватись Інтернетом безпечно», ст. 141 – https://bit.ly/3pNEXBm⠀

Ліфлет «А з чим ти стикаєшся в Інтернеті?» https://bit.ly/3jdpS9W⠀

Навчальний анімаційний ролик «Цінуй життя!» https://www.youtube.com/watch?v=GYjkgg7JO-M⠀

Онлайн-курс “Права людини в освітньому просторі”
Джерело: https://courses.ed-era.com/courses/course-v1:EDERA_OSCE+HRE101+2019/about

Третій модуль курсу розкриває тему «Права людини та Інтернет»: еволюція концепції прав людини у цифрову еру, результати моніторингу сайтів закладів освіти в Україні (2018). Дає можливість дослідити власний сайт закладу освіти чи сторінку закладу освіти щодо дотримання прав дитини онлайн, дізнатись більше про законодавство та міжнародні ініціативи щодо безпеки дітей в онлайновому просторі.

Мікрокурс “Безпека дитини в Інтернеті: від загроз до можливостей” від Уміти
Джерело: https://umity.in.ua/mc/entry/112079/

Про сучасне розуміння ключових понять теми; класифікація загроз в Інтернеті; принципи формування безпечної поведінки; звернення по допомогу та захист; ідеї та ресурси для позакласних заходів.

Навчально-методичний посібник «Обачність. Пильність. Захист. Ввічливість. Сміливість»
Джерело: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2018/08/PRESS.pdf
Посібник містить плани уроків призначені для учнів та учениць початкової школи та зосереджені на ключових принципах мережевого етикету й безпеки. Заняття запропоновані у п‘яти темах: обачність в Інтернеті, пильність в Інтернеті, захист в Інтернеті, доброзичливість в Інтернеті, сміливість в Інтернеті.
Посібник Клан Кліц-Клац. Виховання дітей в цифрову еру
Джерело: https://edpro.ua/blog/informacijna-bezpeka
Посібник для батьків у доступній формі містить необхідну інформацію та поради, які будуть корисні батькам для сприяння позитивному використанню дітьми цифрових технологій.
Відеорозмова з професійними спільнотами “Безпека підлітків у мережі Інтернет”
Огляд підходів, ідей та ресурсів для посилення ефективності заходів з безпеки в Інтернеті.

Відео про безпеку в Інтернеті від Координатора проектів ОБСЄ в Україні:– “Захистити свої гроші під час онлайн-шопінгу” – https://www.youtube.com/watch?v=qB_Y_C–g5mY– “Захисти свою персональну інформацію” – https://www.youtube.com/watch?v=DjjYSRNAJgI
Відео містять короткі поради щодо безпеки в Інтернеті та можуть бути використані під час освітніх заходів як з підлітками, так і з представниками та представницями професійних спільнот.

Канал “Права людини та Інтернет”
Джерело: https://www.youtube.com/channel/UCeuQLmBXJMdjLl5lUEUQDlA

Канал містить 8 роликів, що відповідають змісту розділів Посібника з прав людини для Інтернет-користувачів та пояснювального меморандуму (Рекомендація СМ/Rec(2014)6 Комітету міністрів країнам-членам щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів – пояснювальний меморандум).

Відео містять короткі поради щодо безпеки в Інтернеті та можуть бути використані під час освітніх заходів як з дітьми та молоддю, так і з представниками та представницями професійних спільнот.

Національна онлайн-платформа з цифрової грамотності – Джерело: https://osvita.diia.gov.ua/courses
Відео з інтерв’ю містять огляди щодо сучасного стану безпеки в Інтернеті та поради щодо безпечної поведінки в Інтернеті. Курси та відео можуть бути використані під час освітніх заходів з представниками та представницями професійних спільнот та можуть буди рекомендовані для перегляду батькам та особам, які їх замінюють.

Відеоуроки для професіональних спільнот від проєкту Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні»
Відеоурок 1 – Захист дітей онлайн

Відеоурок 2 – Сексуальний шантаж

Відеоурок 3 – Секстинг

Відеоурок 4 – Секс-чатинг

Відеоурок 5 – Грумінг

Відеоурок 6 – Зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти

Буклет «Дізнайся про свої права в цифровому середовищі» від проєкту Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні».
Рекомендації Міжнародного союзу електрозв’язку щодо захисту дітей у цифровому середовищі:
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для батьків та освітян»
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для індустрій»
«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для органів державної влади»
Міні-книга про права та правила безпеки дітей у цифровому середовищі та робочий зошит від Міжнародного союзу електрозв’язку
«У мережі з Санго»
«Робочий зошит із безпеки в цифровому середовищі. Виконай завдання разом із Санго»
Вебінари Школи онлайн-безпеки дітей
Чат-бот “Кіберпес” від Міністерства цифрової трансформації.
Чат-бот є у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

Міжнародна конференція «Безпечний онлайн 2020: Сучасні виклики»
Топ-5 відео з теми захисту дітей:

1. Приклад та роль батьків та вчителів у захисті дітей в Інтернеті – Анастасія Дьяковаhttps://www.youtube.com/embed/Wr9och7m3nA?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

2. Рекомендацій щодо захисту дітей у цифровому середовищі: зміст та супутні матеріали – Сара Дельпортhttps://www.youtube.com/embed/Yq5spIa6_Kw?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

3. Безпека дітей в Інтернеті – досвід Швеції – Сюзанна Дракборгhttps://www.youtube.com/embed/gGqbHHFkOUM?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

4. Чому дописи у соціальних мережах про дітей можуть зашкодити їхньому майбутньому? – Анастасія Апетикhttps://www.youtube.com/embed/65jQAeVG5jk?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

5. Кібербулінг. Панельна дискусіяhttps://www.youtube.com/embed/y4OD2cIKlYM?list=PL6RPqDSFS-kPld13DvBwbnsT7QDafw_YF

Подивитись повну конференцію можна за посиланням:

Виступи 1-го дня https://cutt.ly/njS95is

Виступи 2-го дня https://cutt.ly/NjS3rR1

Презентації до виступів спікерів https://cutt.ly/qjJR4VC

Серіал “Про кібербулінг для підлітків” – https://osvita.diia.gov.ua/courses/cyberbullying
Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті» https://osvita.diia.gov.ua/courses/serial-dlya-batkiv-onlayn-bezpeka-ditey
Додаткові матеріали про безпеку та інтернет від Міністерства цифрової трансформації
https://thedigital.gov.ua/projects/onlinesafety
Ресурси про День безпечного Інтернету:

Офіційний сайт Дня безпечного Інтернету (англійською мовою): www.saferinternetday.org
Сторінка «День безпечного Інтернету в Україні» у Фейсбуці: https://www.facebook.com/UkraineSID
Сайт Центру кращого Інтернету: https://betterinternetcentre.org

Люди помилково думають, що ці дітлахи живуть в якомусь іншому світі.
Це не зовсім так, вони живуть у нашому світі, але сприймають його інакше.
Вони відчувають на дотик не так як ми: до одного лише торкнешся - і йому стане боляче, а інший майже не відчуває болю.
Ці діти можуть мати загострений слух, тому часто у гамірних місцях затуляють вуха.
Вони зосереджують вагу на деталях і їм дуже важко загалом осягнути світ, у якому ми живемо.
Ці діти зовсім беззахисні і не пристосовані до звичайного для нас життя, тому потребують постійної допомоги. Вони - «аутисти» із розладом чуттєвої, емоційної, пізнавальної сфери, з порушенням моторики, уваги, пам'яті, мовлення та мислення.
Словом - особливі.

http://simya.com.ua/autyzm-invalidnist-shho-mezhuye-z-genialnistyu-hto-vony-naspravdi-dity-autysty/?fbclid=IwAR1oHFfLFrRyNmIHAuQA0OJmZxw63lKAR1N2cYqfAvx9lJ99uKCzc1CXRg8

До трьох років у дитини з’являються свої власні бажання, які, безпосередньо, не збігаються з бажаннями дорослих. У ранньому віці між бажаннями дитини і дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла чогось недозволеного, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років бажання дитини стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливими словами «Я хочу».
Різко зросле до кінця раннього віку прагнення до самостійності і незалежності від дорослого, як у діях, так і в бажаннях дитини, призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і дорослого. Цей період в психології отримав назву кризи трьох років. Критичним цей вік є тому, що протягом всього декількох місяців істотно змінюються поведінка дитини та її відносини з оточуючими людьми.
Перший з них — негативізм. Це не просто непослух або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. При негативізмі дитина не робить щось тільки тому, що її про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, дитина, яка дуже любить гуляти, відмовляється йти на прогулянку, тому що їй пропонує це мама. Як тільки мама перестає вмовляти її, вона наполягає: «Гуляти! Гуляти! »
При яскравій формі негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Вона може наполягати, що сир — це масло, синє — це зелене, а лев — собака та ін. Але як тільки дорослий погоджується з нею, її «думка» різко змінюється на протилежну. Дитина, яка діє всупереч дорослому, діє і говорить всупереч своїм власним відчуттям. Тут поведінка дитини не тільки не залежить від сприйманих обставин, але й суперечить очевидності. Ця поведінка викликана не предметною ситуацією, а ставленням до людини. Дитина діє наперекір своїм бажанням і очевидності, щоб висловити своє ставлення до іншого.
Другий симптом кризи трьох років — упертість, яку слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не впертість. Але коли дитина наполягає на своєму не тому, що їй цього сильно хочеться, а тому, що вона цього зажадала, це вже прояви впертості. Мотивом впертості є те, що дитина зв’язана своїм первинним рішенням і ні за що не хоче відступати від нього. Тут знову можна спостерігати прямо протилежну картину ситуативної поведінки і бажань дитини 1-2 років.
Третій симптом цього віку — норовистість. Цей симптом є центральним для кризи трьох років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Їй нічого не подобається, вона не хоче йти з мамою за ручку, відмовляється чистити зуби, надягати тапочки та ін. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше.
Четвертий симптом — свавілля. Дитина все хоче робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало що вміє.
Решта три симптоми зустрічаються рідше і мають другорядне значення, хоча батьки іноді відзначають їх наявність у дітей.
Перший з них — бунт проти оточуючих. Дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, веде себе дуже агресивно.
Інший симптом — знецінення дитиною особистості близьких. Так, малюк може почати обзивати матір чи батька лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав. Точно так само він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок, замахується на них, як ніби вони живі, відмовляється грати з ними. І нарешті, в сім’ях з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотичного придушення оточуючих; вся сім’я повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади з биттям головою об підлогу, сльози, крики та ін. Якщо в сім’ї кілька дітей, цей симптом виявляється в ревнощах або в агресивності до молодшій дитині, у вимогах постійної уваги до себе.
Разом з тим ряд психологічних спостережень показує, що далеко не завжди 3-річні діти виявляють настільки гострі негативні форми поведінки або швидко їх долають. У той же час їх особистісний розвиток відбувається нормально. У цьому зв’язку М. І. Лісіна запропонувала розрізняти об’єктивну і суб’єктивну кризу. Суб’єктивна криза — це конкретна картина поведінки дитини та її відносин з близькими дорослими, яка залежить від приватних суб’єктивних факторів. Об’єктивна криза — обов’язковий і закономірний етап розвитку особистості дитини, на якому з’являються особистісні новоутворення. Зовні, за своєю суб’єктивною картиною, він далеко не завжди супроводжується негативною поведінкою.
Особистісні новоутворення в період кризи трьох років
Неважко бачити, що всі описані симптоми відображають істотні зміни у відносинах дитини до близьких дорослих і самого себе. Дитина психологічно відділяється від близьких дорослих, з якими раніше була нерозривно пов’язана, протиставляється їм у всьому. Власне Я дитини емансіпується від дорослих і стає предметом її переживань. З’являється відчуття «Я сам», «Я хочу», «Я можу», «Я роблю». Характерно, що саме в цей період багато дітей починають використовувати займенник «я» (до цього вони говорили про себе в третій особі: «Саша грає», «Катя хоче»). Д. Б. Ельконін визначає новоутворення кризи трьох років як приватну дію і свідомість «Я сам». Але власне Я дитини може виділятися і усвідомлюватися, тільки відштовхуючись і противопоставляясь іншому Я, відмінному від її власного. Відділення (і віддалення) себе від дорослого призводить до того, що дитина починає по-іншому бачити і сприймати дорослого. Раніше дитину цікавили насамперед предмети, вона сам була безпосередньо поглинена своїми предметними діями і як би співпадала з ними. Всі її афекти і бажання лежали саме в цій сфері. Предметні дії закривали фігуру дорослого і, власне Я дитини. У кризі трьох років, з відділенням себе від своєї дії і від дорослого, відбувається нове відкриття себе і дорослого. Дорослі з їх ставленням до дитини як би вперше виникають у внутрішньому світі дитячого життя. Зі світу, обмеженого предметами, дитина переходить в світ дорослих людей, де її Я займає нове місце. Відокремившись від дорослого, вона вступає з ним у нові відносини.
Л. І. Божович пов’язує новоутворення кризи трьох років з появою «системи Я», в якій домінує потреба в реалізації і затвердження власного Я. Як наслідок виникнення «системи Я» з’являються інші новоутворення, найзначнішим з яких є самооцінка і пов’язане з нею прагнення «бути хорошим». Поява цього прагнення до кінця третього року життя призводить до суттєвого ускладнення внутрішнього життя дитини: з одного боку, вона хоче діяти на свій розсуд, з іншого — відповідати вимогам значущих дорослих. Це посилює амбівалентні тенденції в поведінці, формуються нові відносини з дорослим.
У чому ж полягає позитивне значення нових відносин з дорослим?
Це питання було досліджено в роботі Т. В. Гуськової (Єрмолової).
У ході спостережень за дітьми трирічного віку чітко проявився досить своєрідний комплекс поведінки. По-перше, прагнення до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб розв’язання завдання. Невдача, як правило, не призводить до відмови від задуманого — діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети.
По-друге, досягнувши бажаного, вони прагнуть відразу продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. Негативне або байдуже ставлення дорослого до їх результату викликає афективні переживання.
По-третє, у дітей спостерігається загострене почуття власної гідності, яке виражається в підвищеній уразливості і чутливості до визнання їх досягнень, емоційних спалахах через дрібниці, хвастощі і перебільшенні власних успіхів.
Описаний поведінковий комплекс був названий «гордістю за досягнення». Цей комплекс охоплює одночасно три головних сфери відносин дитини — до предметного світу, інших людей і самого себе. У роботі Т. В. Єрмолової було висунуто припущення про те, що «гордість за досягнення» є поведінковим корелятом головного особистісного новоутворення кризи трьох років. Суть цього новоутворення полягає в тому, що дитина починає бачити себе через призму своїх досягнень, визнаних і оцінених іншими людьми.
Для перевірки цього припущення було проведено експеримент, в якому дітям пропонувалися різноманітні завдання (зібрати складну пірамідку-собачку, побудувати грузовичок або будиночок з деталей конструктора та ін.), А дорослий оцінював досягнуті ними результати. В експериментах брали участь діти трьох вікових груп: від 2 років 6 місяців до 2 років 10 місяців; від 2 років 10 місяців до 3 років 2 місяців і від 3 років 2 місяців до 3 років 6 місяців. При проведенні експериментів фіксувалися показники предметної діяльності дітей (прийняття і розуміння завдання, наполегливість, включеність, самостійність) і показники ставлення до дорослого (пошук оцінки дорослого, ставлення до цієї оцінки, оцінка свого результату).
Результати експерименту показали, що, незважаючи на невеликий віковий інтервал (всього 4-5 місяців), між молодшою і середньою віковими групами спостерігаються статистично значущі відмінності. Показники наполегливості, самостійності і реакції на оцінку дорослого збільшуються приблизно вдвічі. При переході від середньої до старшої групі темпи змін знижуються (всі ці показники зростають всього в 1, 2 рази).
Матеріали даного дослідження показали, що в 3-річному віці для дітей стає значущою результативна сторона діяльності, а фіксація їх успіхів дорослим — необхідним моментом її виконання. Відповідно цьому зростає і суб’єктивна цінність власних досягнень, що викликає нові, афективні форми поведінки, перебільшення своїх достоїнств, спроби знецінити свої невдачі. Зростає і активність дітей в пошуку оцінки дорослого.
Отже, дані, отримані в цьому дослідженні, показують, що в період кризи трьох років виникає особистісне новоутворення, що проявляє себе у формі гордості за досягнення.
Нове бачення себе полягає в тому, що дитина вперше відкриває матеріальну проекцію свого Я, яке тепер може бути втілене зовні, а його мірою можуть служити власні конкретні можливості і досягнення. Предметний світ стає для дитини не тільки світом практичної дії і пізнання, але сферою, де вона пробує свої можливості, реалізує і стверджує себе. Тому кожен результат діяльності є і затвердженням свого Я, яке має бути оцінений не взагалі, а через його конкретне, матеріальне втілення, тобто через його досягнення в предметної діяльності. Головне джерело такої оцінки — дорослий. Тому малюк починає з особливою пристрастю сприймати ставлення дорослого, шукати і вимагати визнання своїх досягнень і тим самим утверджувати себе. Схвалення і похвала дорослого породжують почуття гордості і власної гідності. Визнання оточуючих перебудовує почуття дитини, які відчувають при досягненні результату: з радості або засмучення через те, що щось вийшло або не вийшло, ці почуття перетворюються в переживання успіху чи неуспіху. Дитина сама починає дивитися на себе очима іншої — дорослого. Адже успіх (або неуспіх) — це завжди результат, помічений і оцінений кимось, це визнання чи невизнання в чиїхось очах, перед обличчям когось іншого. Коли дитина переживає успіх, вона представляє, як її досягнення будуть оцінені іншими. Переживання таких почуттів, як гордість, сором, впевненість або невпевненість у собі, свідчить про те, що дитина присвоїв ставлення інших людей до себе. Це «чуже» ставлення стало її власним надбанням і власним ставленням до себе.
Нове бачення Я через призму своїх досягнень кладе початок бурхливому розвитку дитячого самосвідомості. Я дитини, «опредмечивая» в результаті діяльності, постає перед ним як об’єкт, який не збігається з ним. А це означає, що дитина вже здатна здійснити елементарну рефлексію, яка розгортається не у внутрішньому, ідеальному плані як акт самоаналізу, але має розгорнутий зовні характер оцінки
свого досягнення і зіставлення своєї оцінки з оцінкою оточуючих, а тим самим себе з іншими людьми.
Становлення такої «системи Я», де точкою відліку є досягнення, оцінене оточуючими, знаменує собою перехід до дошкільного дитинства.

Криза трьох років - особливості, прояви, поради батькам

Вікові кризи - це неминуча стадія розвитку і дорослішання дитини. Це свого роду переломні моменти, під час яких відбувається переоцінка всіх колишніх цінностей, переосмислення свого «я» і стосунків з оточуючими. Одним з таких моментів є криза трьох років.

Криза трьох років - особливості
Кожному періоду розвитку дитини властиві свої потреби, способи взаємодії, моделі поведінки та усвідомлення себе. Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Це проявляється виникненням в мові слова «Я». Якщо дитина раніше без проблем говорила про себе в третій особі, називаючи себе по імені, наприклад, «Катя хоче їсти», то тепер це відбувається все рідше і рідше. Тепер при погляді на своє відображення в дзеркалі або на фото, дитина з впевненістю вимовляє: «Це Я».

Дитина починає сприймати себе як самостійну людину, що має свої особливості і бажання. Разом з цим усвідомленням і приходить криза трьох років. Ласкава та мила крихітка в цей час може сильно змінитися і перетворитися на вперту і примхливу «нехочуху».

Ознаки кризи трьох років

Ознаки кризи трьох років: впертість
Висловивши якесь бажання або думку, малюк буде наполягати на своєму до останнього, причому, навіть якщо це бажання у нього вже давно пропало. Зазвичай переконати впертого не допомагають ніякі вмовляння і обіцянки чогось більш вартісного. Таким чином малюк хоче зрозуміти, що з його думкою рахуються.

Ознаки кризи трьох років: негативізм
Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Наприклад, малюк може дуже хотіти піти на прогулянку або помалювати, але відмовиться від цього лише тому, що пропозиція надійшла від дорослого. Але така поведінка зовсім не є пустощами або непослухом. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».

Ознаки кризи трьох років: прагнення до самостійності
Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей. Тому таку самостійність правильніше назвати скоріше свавіллям.

Ознаки кризи трьох років: знецінення
Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити для будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких. У цей період батьки для малюка можуть «стати злими», мила сусідка, яку він раніше з радістю зустрічав - противною, улюблена м'яка іграшка - поганою і т.д. Нерідко діти починають обзиватися або лаятися.

Ознаки кризи трьох років: деспотичність
Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Криза 3 років - як поводитися з дитиною
Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко в
икликають подив у батьків. Дуже важливо не реагувати на них жорстко, постійно караючи дитину. У подібній ситуації необхідно зрозуміти, що це нормальний розвиток дитини в 3 роки. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

Надайте дитині свободу вибору
Діти в три роки чекають від оточуючих, а особливо від батьків визнання їх самостійності і незалежності, навіть не дивлячись на те, що самі до цього ще не готові. Тому для дитини в цьому віці дуже важливо щоб з нею радилися і цікавилися її думкою. Не ставте малюкові ультиматумів, будьте винахідливими.

Наприклад, якщо дитина виявляє бажання одягатися самостійно, нехай, в цьому немає нічого поганого, просто передбачте це і почніть збиратися на 15-20 хвилин раніше.

Непогано працює прийом переключення уваги. Наприклад, ви збираєтеся до родичів, але підозрюєте, що на вашу пропозицію малюк може відповісти відмовою, тоді просто запропонуйте дитині вибрати одяг, в якому він поїде в гості. У підсумку ви перемикаєте увагу малюка на вибір одягу, і він не буде обдумувати їхати йому з вами чи ні.

Дайте малюкові відчути себе самостійним
Завжди криза трьох років у дитини проявляється збільшеною самостійністю. Малюк намагається все робити сам, навіть не дивлячись на те, що його можливості далеко не завжди відповідають його бажанням. Батькам необхідно поставитися з розумінням до подібних прагнень.

Постарайтеся проявляти більше гнучкості у вихованні, не бійтеся розширити обов'язки і права дитини, дайте відчути самостійність, звичайно, тільки в розумних межах, певні межі, все ж, повинні існувати. Просіть іноді про допомогу або давайте якісь прості доручення. Якщо ви бачите, що малюк намагається щось зробити сам, але не може з цим впоратися, ненав'язливо допоможіть йому.

Навчіться відмовляти
Відмовляти можуть далеко не всі батьки. Проте, вміти говорити чітке «ні» - необхідно кожному дорослому. В будь-якій сім'ї повинні бути встановлені межі, за які виходити ніяк не можна і дитина має про них знати.

Що батькам робити не варто:
Щоб ваш чудовий малюк не виріс занадто впертим і неконтрольованим або, навпаки, малоініціативним і безвольним, ніколи не показуйте йому, що його думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює. Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи. Також не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість. Це може привести або до того, що дитина просто перестане вас чути, або до виникнення заниженої самооцінки.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

29 листопада 2023 о 16:06 | Поник Л. Г. | немає коментарів

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу.
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до ЗДО або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.
Вони не беруть участь у спільній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. Відсутність контакту з однолітками: немає друзів; психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції; обмальовані руки або специфічні малюнки на аркушах.
Бажання іти до садочка іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
За статистикою 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У закладі освіти діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вихователь починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу.
Психологи визначають декілька основних причин:
• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в садочку та у школі.
• Атмосфера в групі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як «грушу для биття», вирівнюючи свій психологічний стан.
Булінг в цифрах
За дослідженнями ЮНІСЕФ, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.
Що робити батькам
• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між «пліткуванням» та «піклуванням» про своє життя чи життя друга.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до закладу освіти.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у садочку: до психолога, вихователів, адміністрації, батьків інших дітей.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Що робити педагогам
Завдання педагогів – відслідковувати ситуацію в групі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.
На початку навчального року вихователю варто попросити кожну дитину назвати та записати на аркуші паперу, прізвища чотирьох дітей, з якими вона хотіла б сидіти поруч за столом. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вихователь проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в групі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Як допомогти дитині-агресору.
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:
• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це».
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».
• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з педагогами, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати.
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

11 листопада 2023 о 15:36 | Поник Л. Г. | немає коментарів

Реакція дитини на смерть близької людини буде різною, залежно від її віку та досвіду. Усі діти різні, а наведені нижче приклади вікових реакцій можуть стосуватися дітей різного віку та інтелектуальних здібностей.

Маленькі діти у віці до 5 років часто не розуміють, що смерть постійна, і можуть запитувати, чи повернеться померла людина. Вони можуть поводитися й інакше, наприклад, не відходити від когось із батьків/опікуна, або втратити на якийсь час деякі навички — наприклад, мочитися в ліжко. Ця поведінка доволі поширена і зазвичай через певний час припиняється.

Старші діти у віці від 6 до 11 років починають розуміти, що смерть — це назавжди (хоча деяким шестирічкам ще може бути важко це сприйняти), і можуть хвилюватися, що помре ще хтось із близьких. Вони можуть почати ставити більше запитань, прагнучи зрозуміти, що сталося. Їхнє горе часом проявляється через гнів, певний фізичний дискомфорт або біль.

Підлітки приблизно з 12 років розуміють, що смерть незворотна і стається з усіма, зокрема і з ними. Їм часто цікаво зрозуміти, чому це відбувається. Їхні реакції будуть різними — апатія, гнів, надзвичайний смуток і погана концентрація.

Пам’ятайте, що немає «правильного» способу скорботи та конкретних етапів, на яких повинні проявлятися різні емоції чи поведінка. Реакції дітей будуть суттєво різнитися залежно від їхнього віку, інтелектуальних здібностей, стосунків із померлою людиною, того, як реагують на це інші члени сім’ї, і того, як заведено на це реагувати у суспільстві, в якому вони живуть.

Як сказати дитині, що її близька людина померла?
Головне — не приховувати правду і не зволікати. Природно, що вам хочеться убезпечити дитину, та краще бути чесним. Якщо розказати дитині, що сталося, вона буде більше вам довіряти, і це допоможе їй пережити втрату близької людини.

Спробуйте знайти безпечне й тихе місце, щоб поговорити з дітьми, і продумайте наперед, що збираєтеся сказати. Попросіть дітей сісти поруч. Якщо дитина ще маленька, і в неї є улюблена річ, наприклад, іграшка, яку вона всюди носить із собою, нехай візьме і її. Говоріть повільно і неодмінно робіть паузи, щоб діти мали час зрозуміти, ви — тримати почуття під контролем.

Говоріть співчутливо та чесно з дітьми будь-якого віку, але особливо чітко і конкретно з маленькими дітьми. Не використовуйте евфемізмів. Якщо сказати щось на кшталт «ми когось "втратили"», це тільки остаточно заплутає маленьку дитину, оскільки вона не зрозуміє, що це означає. Докторка психології Ліза Дамур рекомендує наступне: «Дорослим варто тепло й ніжно сказати: "У мене дуже сумна новина, якою я мушу поділитися. Твій дідусь помер. Це означає, що його тіло перестало працювати, і ми більше не побачимо його". Батькам може бути важко говорити настільки прямо, але важливо бути чесними та відкритими».

Дітям треба буде дати час усвідомити цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони вас не слухають. Проявіть терпіння та дочекайтеся їхньої уваги. Також будьте готові до того, що молодші діти будуть знову і знову ставити одні й ті самі запитання, як під час розмови, так і протягом наступних днів та тижнів.

Зверніть увагу на наявність «магічного» мислення. Деякі діти можуть хвилюватися, що вони сказали чи зробили щось таке, що спричинило смерть. Діти різного віку можуть відчувати себе винними, тому переконайтеся, що вони не відчувають своєї відповідальності.

Ви можете запитати: «Ви переживаєте, що тато помер через те, що ви сказали чи зробили?» Поясніть простими словами, що сталося, і запевніть дітей, що вони не винні. Наприклад: «Ви не зробили нічого поганого. Це був мікроб, від якого тато захворів і не зміг більше дихати. Він міг підхопити його де завгодно. Ніхто нічого не міг зробити, і ніхто не винен».

Чи можна сумувати в присутності дитини?
Це цілком нормально і природно — показувати свій сум у присутності дитини. Спробуйте підготуватися, щоб не налякати дитину такою реакцією, але поводьтеся чесно. Якщо ви сумуєте і плачете, розкажіть їм, що ви відчуваєте, і запевніть їх, що немає нічого поганого у тому, щоб показувати свої почуття та висловлювати ці почуття іншим. Це допоможе дітям краще назвати, пережити та проявити власні почуття.

Як допомогти дитині впоратися з горем?
Скорбота — важливий спосіб і для дітей, і для дорослих примиритися з втратою близької людини. Важливо, щоб діти були залучені в цей процес так, як комфортно і вам, і їм. Скорбота дозволяє дитині прийняти смерть близької людини, відзначити її життя і попрощатися.

Знайдіть спосіб організувати спомин і показати, наскільки дорогою була для вас ця людина. Подумайте, як дитина може показати любов до цієї людини та її значення у своєму житті. Дітям може сподобатися ідея намалювати малюнок, прочитати вірш або власну історію про цю людину або заспівати пісню.

В усіх родинах різні духовні переконання або культурні практики. Якщо ваша сім’я сповідує певну віру, може бути корисно зв’язатися з вашим духовним провідником, який може допомогти вам пояснити дітям, що таке смерть, та втішити вас усіх.

Як захистити психічне здоров’я дитини після смерті близької людини?
Ось кілька способів допомогти дитині почуватись краще та захистити її психічне здоров’я:

Оточіть дитину любов'ю і турботою батьків, рідних чи опікунів, яким вони довіряють і яких добре знають.
Немовлята та маленькі діти відчуватимуть безпеку та любов завдяки ніжному фізичному контакту, співам, обіймам та погойдуванням.
Наскільки це можливо, варто залишити в силі звичний розпорядок дня. Намагайтеся дотримуватися сталого режиму і виділяти час на прибирання, домашні завдання, фізичні вправи та ігри.
Якщо діти демонструють складну та/або регресивну поведінку, спробуйте зрозуміти, що вони так висловлюють емоції, які не можуть вербалізувати, і не карайте їх.
Переконайтеся, що вчителі чи батьки розповіли іншим дітям в оточенні дитини про те, що сталося, щоб вони могли підтримати вашу дитину, коли вона повернеться до школи.
Не забудьте також подбати про власний фізичний і психічний добробут. Ви теж сумуєте. Може бути важко підтримувати своїх дітей і водночас зважати на власні почуття, тому необхідно приділяти час собі та піклуватися про себе. Ви не зможете допомогти дітям, якщо вам самим погано. Висипайтеся, правильно харчуйтеся, займайтеся спортом, знайдіть час для відпочинку (наприклад, послухати музику), а також знайдіть людину, до якої можна звернутися по емоційну підтримку. Намагайтеся уникати будь-яких шкідливих звичок, як-от збільшення вживання алкоголю.

4 листопада 2023 о 15:42 | Поник Л. Г. | немає коментарів

Є речі, про які важко говорити навіть у родині: смерть і скорбота.
Ми схильні уникати розмов про це з нашими дітьми. Сподіваємось захистити їх від негативних емоцій настільки довго, наскільки це можливо.
Але цим можемо зробити ще гірше.
Як говорити з дітьми різного віку про втрату домашнього улюбленця чи близької людини, радять Romper, Doing good together і Child Development Institute.

ЧОМУ ВАЖЛИВО НЕ ПРИХОВУВАТИ ВІД ДІТЕЙ ЧИЮСЬ СМЕРТЬ
1. Ми уникаємо розмов про те, що нас засмучує. Сподіваємось, що мовчанка допоможе все владнати.
Але діти чутливі до емоцій і дуже спостережливі. Вони одразу помічають, що щось не те.
Тому коли ми вибираємо не говорити про втрату з малюками, вони соромляться ставити запитання.
Автоматично думають: "Якщо мама і тато такі засмучені і не можуть про це говорити, мені теж краще про це мовчати, це має бути щось дуже погане".
Це спричиняє стрес і більше хвилювання саме через те, що діти не знають, як ми почуваємось.
2. Смерть часто є табу. У деяких культурах смерть – невід'ємна частина сімейного життя.
Люди помирають вдома, в оточенні близьких і рідних, в тому числі дітей. Вони втішають один одного і плачуть разом.
Сьогодні смерть все частіше є самотньою. Багато людей помирають ізольованими і близькі не можуть розділити з ними останні миті.
Життя певною мірою розділяється зі смертю. Це додає містичності, а для когось ще й страху.
Тому важливо заздалегідь моделювати у дитини ставлення до смерті. Наприклад, висловіть співчуття комусь, хто втратив близьку людину чи домашнього улюбленця на очах у своєї дитини.

ЯК РЕАГУЮТЬ НА СМЕРТЬ МАЛЮКИ І ПІДЛІТКИ
До 5 років. Дошкільнята здебільшого бачать смерть як щось тимчасове, безлике і те, що можна змінити.
В історіях, які вони читають чи дивляться, герої можуть раптово оживати. Тому не дивно, що малюки ще не розуміють, що відбулося.
5-9 років. У цей період більшість дітей починає бачити, що всі живі створіння зрештою помирають і йдуть від нас безповоротно.
Як правило, вони не асоціюють себе зі смертю і думають, що можуть її уникнути.
Можуть асоціювати смерть з різними зображеннями. Скелетами, наприклад. Декому сняться про них кошмари.
9-12 років. Діти починають сповна розуміти, що смерть незворотна і вони теж колись помруть.
Важливо пам'ятати, що всі малюки розвиваються різним темпом і кожен – унікальний.
Дехто показує усвідомлення смерті, бавлячись зі своїми іграшками.

СМЕРТЬ ВАРТО ПОЯСНЮВАТИ МАКСИМАЛЬНО ПРОСТО
Спочатку розкажіть дитині, як працює життєвий цикл живих створінь. Почніть з рослин і поступово переходьте до тварин і людей.
Поясніть, що смерть – природне закінчення життя, і в ньому немає нічого незвичайного.
Більшість дітей скоріш за все зрозуміють і приймуть природну смерть старенької людини.
Неочікувана смерть або відхід молодої людини вдаряє по них сильніше. Тоді важливо пояснити, що таке не трапляється часто, але коли це стається, нам може бути сумно.
Коли помирає домашній улюбленець, батькам важливо усвідомити, що діти можуть бути більш прив'язаними до кота, ніж до родича, якого вони бачать кілька разів на рік.
Смерть пояснюйте максимально просто. Наприклад: "Коли хтось помирає, він уже не може пити, їсти, дихати, він не буває голодним, не відчуває холоду і ви більше ніколи його не побачите", "Коли помирає песик, він уже не може гавкати і бігати", "Мертві квіти більше не ростуть і не цвітуть".
Діти вчаться через повторення, тому, можливо, їм доведеться пояснити ці речі декілька разів.
Наприклад, коли помер дядько Максим, дитина може продовжувати питати, чому тітка Юля плаче. Їй потрібно і це пояснити:
"Тітка Юля плаче, бо їй сумно, що дядько Максим помер. Вона дуже за ним сумує. Ми всі сумуємо, коли хтось, кого ми любимо, помирає".

Розкажіть історію. Пригадайте приємні, веселі, теплі випадки про когось, хто пішов.
Перетворіть спогади про втрачену близьку людину чи тварину у казки перед сном.
Нехай той, хто пішов, залишається живим у серцях дітей. Це потужний спосіб пережити втрату.
Іноді питання, яке дорослому здасться безглуздим, для дитини може бути проханням запевнити її, що все буде гаразд.
Малюк питає: "Коли ти помреш". Дитина так каже, бо для неї смерть є чимось тимчасовим. Як у казці: мертвий герой чарівно оживає.
Найкращим способом відповісти на це запитання буде запитати у відповідь: "Ти хвилюєшся, що мене не буде поруч, щоб про тебе піклуватися?".
Якщо це так, скажіть щось на кшталт: "Я не сподіваюсь померти ще довго. Я сподіваюсь бути поруч і піклуватись про тебе стільки, скільки буду тобі потрібен. Але якщо я помру, є багато людей, які піклуватимуться про тебе. Є мама / татко, тітка / дядько…".

ЯКІ СЛОВА НЕ ВАРТО ВИКОРИСТОВУВАТИ
Деякі діти плутають смерть зі сном. Особливо коли чують від дорослих, що хтось помер уві сні.
Через це деякі малюки можуть боятись спати: "А якщо вони не прокинуся!".
Коли дітям кажуть, що бабуся чи дідусь "пішли", діти не розуміють, коли вони повернуться.
Може, мама не повернеться з магазину чи з роботи.
Тому важливо уникати таких слів, коли говорите з дітьми про смерть.
Щоб уникнути спантеличення з дошкільнятами і малюками, можете їм пояснити, що лише дуже серйозна хвороба спричиняє смерть.
Важливо пояснити, що більшість людей живуть довго, але деякі ні.
І додайте, що сподіваєтесь, що вони житимуть дуже-дуже довго! Завжди переконуйте їх у цьому.
СМЕРТЬ, РЕЛІГІЯ І ДІТИ
Релігія є справжнім джерелом сили для багатьох людей у часи горювання і скорботи.
Але якщо вона не відігравала ролі у житті дитини до чиєїсь смерті, релігійні повчання можуть її дуже спантеличити.
Наприклад, фраза "Твоя старша сестричка / тітка / дідусь зараз з Богом", може бути комфортною для дорослого, але лякати малюка.
Він може боятись, що Бог прийде і забере його так само, як близьку людину.
Спантеличити може також фраза: "Він зараз на небі з ангелами".
Дітей може дивувати, чому всі навколо сумують, коли кажуть, що тато / бабуся на небі щасливі.
Поруч з цими фразами важливо сказати, що вам сумно від втрати.

ПОХОРОНИ
Якщо ваша дитина буде на похоронах, вам потрібно її підготувати заздалегідь.
Розповісти, що, хто і чому робитиме.
Поясніть, що це сумна подія, тому це нормально, коли дехто буде дуже сумним, а хтось плакатиме.
На похоронах посадіть дитину коло себе або коло когось близького, щоб відповідати на спонтанні запитання, які у малюка виникатимуть.
ТРАУР
Нам усім потрібно поговорювати, щоб зцілитись від втрати і продовжувати жити далі.
Показувати емоції і сльози дітям – нормально. Вони теж можуть посумувати чи навіть поплакати разом з нами.
Але ви ніколи не повинні дати їм зрозуміти, що сльози і висловлення почуттів є слабкістю.
Малята часто відчувають провину і злість, коли втрачають близького члена родини.
Тому їх потрібно постійно переконувати, що їх продовжують любити і про них піклуватися.
Допоможіть дітям усвідомити, що їх люблять і вони у безпеці.
Зупиніться біля місцевого відділку поліції чи пожежної служби і подякуйте рятувальникам. Якщо зможете, проведіть екскурсію і покажіть дитині, наскільки їхня робота важлива.
Якщо ми дозволимо дітям говорити з нами про смерть, зможемо дати їм потрібну інформацію, підготуємо їх до кризи і допоможемо, коли вони будуть засмучені, підсумовують в Інституті розвитку дитини.

1 листопада 2023 о 15:42 | Поник Л. Г. | немає коментарів

Інструкція для працівників закладу дошкільної освіти
1. Почувши сигнал «Повітряна тривога», вихователі групи повинні швидко порахувати дітей відповідно до списку, а помічники вихователів - зачинити всі вікна, вхідні двері усіх приміщень, перекрити воду, вимкнути світло.
2. Швидко одягнути дітей.
3. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час денного сну, вихователі разом з помічниками мають розбудити, підійняти, одягнути дітей і пройти разом з черговими по ЗДО в укриття.
4. Взяти із собою список дітей групи, «тривожний рюкзак», засоби захисту (ватно-марлеві пов'язки тощо), маркер та пройти в укриття. Чергові по ЗДО мають допомагати дітям пройти в укриття.
5. Працівники та діти групи повинні вийти до укриття найкоротшим шляхом (краще через спальну кімнату).
6. Взяти із собою аптечку із препаратами для надання першої медичної допомоги (це може зробити медпрацівник ЗДО).
7. Обов'язково взяти засоби гігієни: серветки (сухі, вологі), рушники (краще паперові), ємності із чистою водою, яку замінюють щодня.
8. Працівники ЗДО не повинні залишати жодної дитини без нагляду; вихователі несуть персональну відповідальність за життя і безпеку дітей.
9. Якщо звучить сигнал «Повітряна тривога» під час прогулянки, вихователі мають організовано вести дітей з майданчика в укриття. Помічники вихователів повинні взяти списки дітей групи, «тривожний рюкзак» та, разом із черговими по ЗДО, негайно підійти до вихователів групи і допомогти відвести дітей в укриття.
10. Вихователі повинні заздалегідь продумати план роботи з дітьми в укритті та підготувати дитячі книжечки, іграшки, олівці, фломастери, розмальовки тощо, які занести в укриття. 11. В укритті вихователі повинні проводити освітню роботу з дітьми з наданням їм психолого-педагогічної підтримки у надзвичайних ситуаціях.
12. Усі працівники ЗДО повинні перебувати в укритті, поки не буде сигналу «Відбій повітряної тривоги».
13. Після сигналу «Відбій повітряної тривоги» працівники, які перебували в укритті, мають допомогти відвести дітей до приміщення групи (чи на майданчик).

21 жовтня 2023 о 16:15 | Поник Л. Г. | немає коментарів
Стіна
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.